Rss для Webcardio.org WebCardio.ORG в twitter WebCardio.ORG в FaceBook WebCardio.ORG на Youtoube WebCardio.ORG на Linkedin

Електронний науково-практичний журнал про кардіологію
14.12.2018

«Компания Alvogen была создана в 2009 году и всего за несколько лет сделала огромный прорыв в фармацевтической индустрии. Успех компании обеспечили инновационная бизнес-модель, динамичное развитие и фокус на результат.

«Фармацевтична фірма «Дарниця»

STADA CIS

Компанія Берлін-Хемі, підрозділ компанії Менаріні Груп. Менаріні Груп

Gedeon Richter

10.07.2011 21:22
Версія для друку
  • RSS

Центральні симпатолітики.  

 

ЦЕНТРАЛЬНІ СИМПАТОЛІТИКИ: НЕРЕАЛІЗОВАНІ ПІДХОДИ ДО ЗАСТОСУВАННЯ.

Давидова І.В.  Кафедра кардіології і функціональної діагностики НМАПО ім. П.Л.Шупика

Ключові слова: симпатична гіперактивність, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, хронічна ниркова недостатність, лікування

Високий артеріальний тиск (АТ) є чинником ризику багатьох патологічних станів і захворювань серцево-судинної системи, таких як атеросклероз, гипертрофія лівого шлуночку, сердечна недостатність, ішемічна хвороба серця (ІХС), інфаркт міокарда (ІМ) цереброваскулярні захворювання і ниркова недостатність. Чим вище АТ, тим більше ризик мозкового інсульту (МІ) і ІХС. Особи з високим АТ мають в 3-4 рази вище ризик виникнення ІХС і в 7 разів вище ризик ІМ порівняно з особами з нормальним АТ (9).

Доведено, що своєчасна корекція навіть трохи підвищеного АТ дозволяє понизити захворюваність і смертність від хвороб системи кровообігу. Профілактика і лікування АГ зменшує смертність від інсульту на 60% і на 50% -від ішемічної хвороби серця.

Вибираючи антигіпертензивний препарат для довготривалоїтерапії, слід враховувати не лише його ефективність, але і наявність іншої супутньої патології, при якій використання тих або інших класів антигіпертензивних препаратів переважне або, навпаки небажано. По можливості рекомендується віддавати перевагутаким антигіпертензивним препаратам, які не викликають істотного погіршення якості життяі які можна приймати 1 раз або в крайньому випадку 2 рази в день. Важливе значення має також доступність антигіпертензивного препарату (в першу чергу за вартістю) цьому хворому (1,2).

Існують чіткі докази того, що симпатичну гіперактивність, яка властива АГ, особливо на ранніх етапах, слід розглядати як потужний чинник кардіоваскулярного ризику (13,28). Симпатична активність пов'язана із смертністю від усіх причин і несприятливими кардіоваскулярними результатами. Крім того симпатична гіперактивність асоціюється з серцево-судинною захворюваністю і смертністю незалежно від її впливу на артеріальний тиск (АТ).                                                                              

Одними з часто використовуваних медикаментозних препаратів для лікування АГ нині являються препарати центральної дії останнього покоління. До представників лікарських засобів цієї групи відноситься препарат Моксонідин. Моксонідин має селективність і високу спорідненість до імідазолінових рецепторів підтипу 1. Препарат займає ділянки зв'язування імідазолина,що веде до зниження симпатичної активності і подальшого зниження периферичного опору в артеріолах без зміни серцевого викиду (24). Показано, що Моксонідин має відносно слабку спорідненість до альфа-2-адренорецепторам,тому такі побічні ефекти, як сухість у роті і седативний ефект у нього менш виражені, чим у препаратів центральної дії попереднього покоління (клонідин). Це сприяє кращій переносимості Моксонідина (31).

Після вживання внутрішньо пікова концентрація досягається в межах 1 год. Час напівжиття в плазмі складає 2 год.і збільшується при нирковій недостатності. Антигіпертензивний ефект триває значно довше,що пов'язане із затримкою препарату в центральній нервовій системі.

Антигіпертензивна ефективність моксонідина при есенціальній АГ доведена в масштабних дослідженнях і порівняна з такою більшість інших антигіпертензивных препаратів (8,10,14). Поширеність артеріальної гіпертонії істотно збільшується з віком,перевищуючи у осіб старше 60 років 50% (3). Оскільки АГ - основний чинник ризику розвитку таких серцево-судинних захворювань, як інсульт, ішемічна хвороба серця, серцева недостатність,АГ робить істотний вплив на тривалість і якість життя літніх пацієнтів. Тому вироблення тактики лікування АГ є однією з найбільш важливих проблем сучасної кардіології. Вибір адекватного гіпотензивного препарату у літніх хворих особливо важкий, у зв'язку з наявністю у цих пацієнтів множинної супутньої патології, вікових особливостей фармакодинаміки лікарських препаратів і великим числом побічних ефектів.

Результати дослідження, проведеного А.И.Мартыновым з співавт. (2002)свідчать про те що у літніх хворих з АГ 1-2 міри монотерапія препаратом центральної дії останнього покоління - Моксонідином впродовж 24 тижнів призводить до достовірного зниження систолічного і діастолічного АТ, як в денні, так і в нічні години. При цьому рівні САД і ДАД (вдень, вночі) при останньому візиті практично не відрізняються від таких у момент досягнення остаточної дози, тобто при лікуванні Моксонідином не спостерігається феномен "вислизання" гіпотензивного ефекту. У використовуваних дозах препарат продемонстрував хорошу переносимість - тільки "відмінна" і "хороша". Ні у одного з пацієнтів не було потрібно відміну або зниження дози препарату у зв'язку з наявністю побічних ефектів. Моксонідин не впливав негативно на показники вуглеводного і ліпідного обмінів(8).

Як відомо, нині терапію, що має на меті тільки зниження рівня АТ, не можна назвати адекватною. Лікування АГ обов'язково повинне включати дію на органи-мішені - серце, головний мозок, нирки. Найбільш характерним ураженням серця при АГ являється гіпертрофія міокарду лівого шлуночку (ГМЛЖ). Доведено, що розвиток ГМЛЖ у пацієнтів з АГ асоціюється зі збільшенням ризику розвитку серцево-судинних захворювань і смертності, в порівнянні з хворими без ГМЛЖ порівнянних по рівню АТ (16). Так, ризик розвитку серцево-судинних ускладнень у хворих з АГ і ГМЛЖ (за даними ЕхоКГ) збільшений в 2-6 разів в порівнянні з пацієнтами з нормальною ММЛЖ. Смертність від серцево-судинних захворювань у хворих з АГ за наявності ГМЛЖ в 25 разів вище,чим при її відсутності (6). Показано, що збільшення індексу ММЛЖ на 50 г/м2 супроводжується збільшенням ризику ішемічної хвороби серця на 50%. Відносний ризик смерті при збільшенні ММЛЖ на 100 г зростає в 2,1 рази, а при збільшенні товщини задньої стінки лівого шлуночку - на 0,1 см - приблизно в 7 разів (17).

Тому одним з основних критеріїв при виборі гіпотензивного препарату є його здатність викликати зворотний розвиток ГМЛЖ.  Показано, що виживаність хворих, що отримували гіпотензивні препарати які не лише добре знижували АТ, але і викликали регрес ГМЛЖ, значно вище, ніж пацієнтів, що лікувалися медикаментами, що також добре знижували АТ, але що не викликали регрес ГМЛЖ (16).

Так, в цьому ж дослідженні 6-місячна терапія Моксонідином у пацієнтів старше 60 років з тривало існуючою есенціальною АГ 1-2 міри привела до достовірного зниження індексу ММЛЖ. При цьому зниження ММЛЖ відбувалося за рахунок достовірного зменшення товщини стінок лівого шлуночку (8). Отже, у літніх хворих з есенціальною АГ терапія Моксонідином обумовлює зниження ММЛЖ і товщина його стінок що може робити сприятливий вплив на ризик серцево-судинних захворювань і смертність цих пацієнтів.

Аналіз отриманих даних дозволив виявити у літніх хворих з есенціальною АГ деякі закономірності дії тривалої (впродовж 24 тижнів) гіпотензивноїтерапії Моксонідином  на когнітивні функції. Так, в області інтелектуальної діяльності спостерігалася позитивна динаміка - підвищилися можливості хворих у виконанні дій,що вимагають вищого рівня узагальнення в наочно-образній і зорово-логічній сферах. Крім того, на тлі лікування виявлені позитивні зміни пам'яті - зросла продуктивність запам'ятовування (4).

Був зроблений висновок про те, що гіпотензивна терапія робить загальний позитивний вплив на адаптивні можливості старіючих пацієнтів зменшуючи патогенний вплив підвищеного АТ на функціонування префронтальных структур мозку, відповідальних за програмування, регуляцію і контроль психічної діяльності. Зниження цієї патогенної дії веде до стабілізації змін, що відбуваються при старінні, і підвищує можливості оволодіння пристосовними стратегіями, що є однією з найважливіших умов так званого "благополучного старіння" підвищує соціальну адаптацію і якість життя літніх людей (6).

Окрім добре встановленої антигіпертензивної дії, Моксонідин, згідно з результатами ряду нещодавно проведених досліджень (23,31), має більш широкий спектр показань. Так, хронічна ниркова недостатність (ХНН) часто супроводжується симпатичною гіперактивністю, що бере участь в патогенезі ниркової артеріальної гіпертензії (АГ). У пацієнтів з ХНН спостерігається переважання симпатичної активності над парасимпатичною в 4 рази. Підвищена симпатична активність реєстрована вже на стадії функціональних порушень і незалежна від типу ураження нирок, сприяє розвитку нефропатії двома шляхами: внаслідок посилення проліферативних процесів і підвищення артеріального тиску (19,20). Тому призначення Моксонідина у пацієнтів з порушенням функції нирок являється патогенетично обумовленим.

Це положення було наочно продемонстроване в дослідженні Azavedo і співавт. (2001). Так, було показано, що у хворих з нирковою патологією вплив препаратів, що зменшують симпатичну активність знижувало кардіоваскулярну захворюваність і смертність в порівнянні з плацебо (12). Це говорить про те, що в популяції пацієнтів з порушеною функцією нирок призначення додаткового симпатолічного препарату може покращувати прогноз.

Сьогодні інгібітори АПФ і антагоністи рецепторів ангіотензину II як в Європі, так і в США визнані  терапією першого вибору у пацієнтів з ХПН у поєднанні з діуретиками або ультрафільтрацією для досягнення нормоволемии. Проте досягти цільового рівня у пацієнтів з порушеною функцією нирок є дуже складною проблемою. Тому в провідному сучасному керівництві по веденню артеріальної гіпертензії JNC - 7 і ESH/ESC вказується що у хворих ХПН для досягнення нормотензии потрібне додавання третього препарату, при цьому препаратом вибору є симпатолитик Моксонидин (17,29).

У дослідженні J.Neumann et al. було показано, що при АГ ниркового походження блокада механізмів безпосередньоангіотензином II, дозволяє лише частково понизити АТ і симпатичну гіперактивність. Тільки комбінація епросартана з Моксонідином нормалізувала артеріальний тиск і симпатичну гіперактивність у гіпертензивних нормоволемических пацієнтів з ХПН. Це пов'язано з тим, що незважаючи на виключення ефектів ренін-ангіотензиновоїсистеми, підвищене АТ підтримують центральні механізми, чутливі до активації імідазолінових рецепторів (22). Крім того, нещодавно було встановлено що збільшення частоти гемодіалізу від 3 до 6 раз на тиждень призводить до зниження активності симпатичних м'язових нервів (АСМН) без ефекту на активність ренина плазми, що свідчить про участь в патогенезі симпатичної гіперактивності механізмів не залежних від ренін-ангіотензиновоїсистеми. Підтвердженням цьому також являється той факт, що в дослідженнях у пацієнтів з серцевою недостатністю, які отримували постійне лікування інгібітором АПФ і антагоністом рецепторів ангіотензину II, АСМН нормалізувалася тільки при додаванні клонідина (30).

Отримані в дослідженні J.Neumannetal.результати мають важливе практичне значення для лікування пацієнтів з ХНН: сприятливі ефекти, пов'язані з поліпшенням виживаності і кращим прогнозом таких хворих. Існують чіткі докази того,що симпатичну гіперактивність слід розглядати як потужний чинник кардіоваскулярного ризику. Симпатична активність пов'язана із смертністю від усіх причин і несприятливими кардіоваскулярними результатами при ХНН (32).

Моксонідин робить нефропротекторний ефект незалежно від міри зниження АТ, уповільнює темпи збільшення креатиніну плазми крові, уповільнює темпи зниження функції нирок (20).

У практиці терапевтів, кардіологів і ендокринолігв зустрічаються хворі з так званої групи ризику, у яких висока вірогідність розвитку метаболічного синдрому (МС). Це пацієнти з АГ, порушенням вуглеводного обміну, ожирінням (у тому числі надмірною масою тіла) і атеросклерозом коронарних, мозкових і периферичних артерій. Виділення МС має велике клінічне значення, оскільки цей стан є оборотним і, при відповідному лікуванні, можна добитися зникнення або зменшення вираженості основних його ознак. Крім того, МС передує виникненню таких хвороб, як СД II типу (инсулінезалежний) і атеросклероз, що є головними причинами підвищеної смертності. МС широко поширений в дорослій популяції (до 24%) особливо серед осіб з чинниками ризику серцево-судинних захворювань(7). Більше того, атерогенний потенціал (ризик розвитку серцево-судинних ускладнень) МС в 5-6 разів вище, ніж окремо взятих чинників ризику(5,7,19). Відмічений значний ріст поширеності метаболічного синдрому в популяціях індустріальних країн,де такі зовнішні чинники, як переїдання і сидячий спосіб життя поєднуються c генетичними особливостями. При цьому у вікових групах від 20 до 49 років МС частіше спостерігається у чоловіків, у віці 50-69 років поширеність МС практично однакова у чоловіків і жінок а у віці понад 70 років МС частіше зустрічається у жінок (5).

Гіперактивність симпатичної нервової системи може бути відповіддю на психологічний стрес і гіперкалорійну дієту, що часто зустрічається в індустріально розвинених країнах (32,33).

У проспективному, подвійному, сліпому плацебоконтрольованомудослідженні проф. Літелл були обстежені пацієнти з гіпертонією і ожирінням. Метою дослідження було виявлення ефектів моксонідина у пацієнтів з індексом чутливості до інсуліну 3,6 і менше. Результати дозволили зробити висновок: у пацієнтів, початково резистентних до інсуліну після лікування моксонідином виявлено значне і статистично достовірне посилення чутливості і реакції на інсулін (15).

Артеріальна гіпертензія у жінок часто поєднується з надмірною масою тіла і порушеннями ліпідного і вуглеводного обмінів (2), тобто поступовим розвитком МС, а оскільки в конкретномувипадку йдеться про жіночу популяцію та розвитокметаболічного синдрому (ММС) менопаузи.

У дослідженні DECODE підтверджено, що підвищення АТ(160/95 мм рт. ст.) і порушення чутливості до інсуліну збільшують ризик розвитку ССЗ у жінок в постменопаузі навіть при незначних змінах АТі чутливості до інсуліну. З віком ці обмінні порушення мають тенденцію до прогресу із-за стрімкого зниження рівня естрогену у жінок. Це і обумовлює велику частоту ММС у жінок старших вікових груп в порівнянні з чоловіками.

Порушення вуглеводного обміну в сукупності з іншими компонентами ММС більшою мірою впливають на прогноз у жінок, ніж у чоловіків. Так, об'єднання трьох і більше метаболічних чинників ризику (гіперглікемія, зниження холестерину ЛПВП, гіперхолестеринемия, гіпертригліцеридемія, ожиріння, підвищення систолічного АТ) асоціюється зі збільшенням ризику ІХС в 2,39 разу у чоловіків і в 5,9 разу у жінок (7,28).

Оскільки всі складові метаболічного синдрому є самостійними чинниками кардіоваскулярного ризику, для досягнення задовільного його зниження корекції потребує кожен компонент.

Якщо для нормалізації метаболічних відхилень застосування дієти і фізичних навантажень недостатньо, а ризик високий, необхідно розглянути питання про призначення медикаментозних засобів.

При апробації окремих класів протигіпертензивних і гіполіпідемічних препаратів було встановлено, що ці препарати разом зі своєю основною дією надають слабопозитивний або нейтральний вплив на інші компоненти ММС. За даними літератури (5,9,17), додатковіефекти складають не більше 10%, що недостатньо з точки зору зниження коронарного ризику. Таким чином, багатокомпонентність ММС вимагає поєднання лікарських препаратів з різними механізмами дії.

Пацієнтки з артеріальною гіпертензією і ожирінням характеризуються підвищенням активності гуморальної і тканинної частини симпато-адреналовоїсистеми (2). У препаратів центральної дії була показана здатність покращувати чутливість тканин до інсуліну,що робить їх одними з пріоритетних в лікуванні ММС.

Так, в рандомізованому, подвійному, сліпому, мультицентровому 12-тижневому дослідженні Dr.Kaaja(Фінляндія, Швеція, Литва) показаний вплив на метаболічні показники у жінок в менопаузі моксонідина (0,3 міліграм/добу) і атенолола (50 міліграм/добу). Окрім зниження артеріального тиску при прийомі моксонідина спостерігалося зниження показників глюкози і інсуліну в плазмі крові, що може бути інтерпретовано як поліпшення чутливості до інсуліну тоді як при прийомі атенолола спостерігалося зниження чутливості до інсуліну (14). Такий очевидний сприятливіший вплив моксонідина (чим атенолола) припускає, що моксонідин може бути прийнятнішою терапією для жінок постменопаузи з артеріальною гіпертензією, які додатково мають ознаки метаболічного синдрому.

Таким чином, Моксонідин відповідає усім вимогам, що пред'являються до антигіпертензивних препаратів для лікування АГ в менопаузі : він  знижує АТ, покращує чутливість тканин до інсуліну, яка порушується у жінок в період менопаузи і знижує активність СНС (АГ в менопаузі на ранніх стадіях формується за рахунок підвищення активності СНС).

У дослідженні "ALMAZ" проводилася порівняльна оцінка впливу моксонідина і метформіна на глікемічний контроль у пацієнтів з надмірною вагою, м'якою артеріальною гіпертензією, резистентністю до інсуліну і порушенням толерантності до глюкози або безсимптомним цукровим діабетом, в лікуванні якого застосовується тільки дієта.

Отримані результати показали, що Моксонідин підвищував чутливість до інсуліну, визначувану при проведенні перорального теста толерантності до глюкози. Підвищення чутливості до інсуліну при прийомі моксонідина відбувається внаслідок зниження рівнів інсуліну плазми; рівні глюкози натщесерце не змінювалися. Найбільш виражене зниження рівнів інсуліну в крові при прийомі моксонідина відзначалося у хворих з більшою середньою частотою серцевих скорочень (> 80 ударів/мін). Здатність моксонідина покращувати чутливість до інсуліну може сприяти профілактиці цукрового діабету і, тим самим, перешкоджати розвитку серцево-судинних і ниркових ускладнень цього захворювання, погіршуючих прогноз хворих.

Цукровий діабет (ЦД) є актуальною проблемою сучасної медицини. Швидкий ріст поширеності цього захворювання, подвоєння числа хворих кожні 10 років і прогнозоване їх збільшення до 300 млн. до 2010 року дозволяють говорити про глобальну епідемію ЦД у всьому світі (11,26). Порушення толерантності до глюкози, навіть в передіабетичнійстадії, пов'язане з прогресивним розвитком різних порушень, які роблять несприятливий вплив на виживаність і схильність до раптової серцевої смерті. Тому останніми роками мікросудинні захворювання і нефропатія визначені як індикатори підвищеного ризику раптової серцевої смерті у пацієнтів з ЦД (11, 20,25). Підбір адекватної терапії у пацієнтів цієї групи - украй важливе медичне завдання на сьогодні.

Серцево-судинні захворювання - незмінний супутник ЦД. Серед хворих ЦД 2-го типу, який, як правило, розвивається в другій половині життя, серцево-судинна захворюваність і смертність в 3 рази вищі, ніж серед людей того ж віку, ЦД, що не страждають. В цілому близько 80% хворих ЦД помирають внаслідок серцево-судинних захворювань: 65% -від ІХС, 15% -від інсульту.(9,11).

У дослідженні MRFIT (Multiple Risk Factor Interventional Trial) встановлено, що наявність ЦД і інсулінорезистентності в 3 (!) разипосилює вплив традиційних чинників ризику кардіальної смертності таких як: холестерин, систолічнийАТі паління. Найбільший ризик розвитку повторного ІМ був констатований у пацієнтів з ЦД і перенесеним ІМ в анамнезі, найменшого - у пацієнтів без ЦД і без ІМ. При цьому ризик виникнення повторного ІМ у пацієнтів з ЦД (без ІМ в анамнезі) був порівнянний з групою пацієнтів, які перенесли ІМ, але при цьому не хворіли ЦД. Ці дані підтверджують той факт, що наявність ЦД є незалежним і дуже серйозним чинником ризику розвитку СС ускладнень (21). Зважаючи на тісний зв'язок між серцево-судинною патологією і ЦД, останній, з точки зору серцево-судинної медицини, слід розглядати, на думку AHA як серцево-судинне захворювання [6].

У експериментальних і клінічних дослідженнях були отримані численні свідчення про наявність ендотеліальної дисфункції у хворих ЦД 2 типу (18). Виражені порушення функції ендотелію можуть частково бути причиною підвищеного ризику виникнення ІХС у цієї категорії пацієнтів. Відомо, що ендотеліальна дисфункція передує альбумінурії і визначає кардіоваскулярний прогноз. У хворих з ЦД 2 типувона з'являється до явних проявів хвороби нирок і ССЗ. Маркером системної дисфункції ендотелію і незалежним предиктором серцево-судинних ускладнень є мікроальбумінурія.

У дослідженні Strojeketal. (2000) було виявлено зниження рівня мікроальбумінуріїна тлі терапії Моксонідином. 15 хворих цукровим діабетом 2 типу з мікроальбумінурією були рандомізовано розділені на групи, одержуючі або Моксонідин (0,4 міліграм в добу), або плацебо. Екскреція альбуміну знизилася тільки в групі хворих, що приймали активне лікування (27).

Враховуючи значущість дисфункції ендотелію і альбумінуріїв кардіоваскулярномупрогнозі у останніх клінічних рекомендаціях пацієнтам з ЦД 2 типуза наявності мікроальбумінуріїрекомендовано приймати гіпотензивні препарати навіть при нормальних цифрах АТ(11). І препаратом вибору в цій ситуації може бути Моксонідин.                

У випадках, коли монотерапія не приводить до досягнення адекватного контролю АТ, хворим призначають комбіновану антигіпертензивну терапію (1,9). Призначаючи монотерапію, ми діємо лише на один або два чинники, а інші продовжують "працювати". Одночасне використання препаратів з різних фармакологічних груп активніше знижує АТза рахунок їх дії на різні патогенетичні механізми. Стійке зниження АТможе бути досягнуте в комбінації нижчих доз препаратів що дозволить запобігти дозозалежним побічним ефектам, які виникають при проведенні монотерапії. Крім того, застосування двох препаратів може більшою мірою запобігти ураженню органів-"мішеней" (серце, нирки, судини), обумовлене АГ.

Нині Міжнародне керівництво (JNC - VII, ВООЗ/МОАГ, ЕОГ-ЕОК) для лікування хворих з артеріальною гіпертензією в якості першого кроку рекомендує два рівноцінні підходи: монотерапія п'ятьма основними класами препаратів або комбінована терапія. Американський Об'єднаний Національний Комітет рекомендує цей підхід в тих випадках, коли значення нелікованого АТперевищує контрольне приблизно на 20/10 мм рт ст, тобто складає  160/100 мм рт. ст. у пацієнтів з АГ і 150/90 мм рт. ст у пацієнтів з діабетом або нефропатією (29). Таким чином, комбінована терапія зберігає домінуючі позиції в лікуванні АГ і продовжує їх зміцнювати.

Серед всіляких комбінацій антигіпертензивних препаратів, що відносяться до різних фармакологічних груп, далеко не усі підходять для тривалого лікування АГ. Комбіновані антигіпертензивні препарати повинні мати такі властивості як дію на різні пресорнімеханізми, аддитивність (просте додавання або посилення ефекту), синергізм дії, відсутність негативного впливу на чинники ризику і метаболічні параметри, сприятливу дію на органи-"мішені" відсутність побічних ефектів при застосуванні в комбінації і зручність прийому 1-2 рази на добу(1,2).

При комбінованій терапії стійке зниження АТможе бути досягнуте нижчими дозами  препаратів, що дозволяє запобігти дозозалежним побічним ефектам які виникають при монотерапії.

Треба враховувати ще один момент - не медичний, але який має пряме відношення до лікування таких хворих. Йдеться про поліпшення податливості пацієнтів до лікування. Монотерапія часто примушує нас чекати появи результату,а комбінована терапія прискорює появу реального ефекту. Зрозуміло, комбінувати препарати треба обачно, щоб не викликати небажаного зниження АТі посилювання метаболічних змін. Хворі більше довіряють такій терапії і більше схильні до тривалого лікування, оскільки відразу відчувають бажаний результат.

Моксонідин-ідеальний партнер в комбінаційній терапії АГ, особливо у пацієнтів високого ризику. Препарат, окрім антигіпертензивного ефекту, володіє ренопротекцією(гіпоальбумінуричний), підвищує чутливість рецепторів до інсуліну метаболічно нейтральний і відсутнє звикання до нього при тривалому застосуванні (8,10,18,19,30). Моксонідин має комплексний позитивний вплив на дещо прогностично значимих чинників: артеріальний тиск, інсулінорезистентність,ендотеліальну дисфункцію (мікроальбумінурія - маркер системної дисфункції ендотелію).

Одним з основних чинників, лімітуючих ефективність лікування АГ, особливо в Україні, являється вартість лікування. Гіпертензія - одне з найбільш "дорогих" захворювань. Використання препарату "Моксогамма"  (виробництва компанії  "Верваг Фарма", Німеччина) дозволить не лише поліпшити течію артеріальної гіпертензії і попередити її ускладнення, але і дасть можливість зменшити витрати на лікування як пацієнтів, так і системи охорони здоров'я в цілому. Враховуючи оптимальне співвідношення ефективності і ціни, а так само доступність препарату для усіх категорій хворих, яким він потрібний, "Моксогамма" необхідно рекомендувати для широкого використання в Україні.

Таким чином, у рамках програм дослідження було продемонстровано, що Моксонідин ефективний для стійкого зниження АТ, у осіб старшого віку, при ЦД для захисту нирок і при ГЛЖ. Існуючий на сьогодні широкий спектр лікарських препаратів для лікування і попередження ускладнень АГ при правильному їх використанні розширює можливості для поліпшення якості життя пацієнтів і, що надзвичайно важливо відкриває нові можливості для профілактики виникнення серцево-судинної патології у таких хворих .

 

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бобров В.О., Давидова І.В., Шликова Н.О. та інші. Сучасні принципи комбінованої антигіпертензивної терапії у хворих з есенціальною гіпертензією. Методичні рекомендації.-Київ.-2001.-16 с.
  2. Бобров В.О., Давидова І.В., Венцківський Б.М. Артеріальна гіпертензія у жінок в період менопаузи: особливості діагности, диференційоване лікування. Методичні рекомендації.-Київ.-2000.-25 с.
  3. Бобров В.О., Жарінов О.Й., Давидова І.В. Артеріальна гіпертензія в осіб літнього віку: особливості діагностики, диференційоване лікування.- Методичні рекомендації. -Київ.-2000.-20 с.

4. Корсакова Н.К., Балашова Е.Ю. Опосредования как компонент саморегуляции психической деятельности в позднем возрасте. // Вестник МГУ, 1995 N 1. С.13-17.                                                  

5. Лишневская В.Ю. Метаболический синдром в клинике врача общей практики // Кровообіг та гемостаз.-2005.-№2.-С.18-28.

6.Лурия A.P. Основы нейропсихологии. M., МГУ. 1979 г.
7. Мамедов М.Н. Алгоритмы диагностики и лечения метаболического синдрома в клинико-амбулаторных условиях // Кардиология.-2005 №5.-С.92-100.

  8.  Мартынов А.И., Остроумова О.Д., Корсакова Н.К.и др.Влияние препарата Моксонидин (Физиотенз) на состояние сердечно-сосудистой системы и головного мозга у пожилых больных с АГ. Российский кардиологический журнал. №4. 2002.

9.Свищенко Е.П., Коваленко В.Н. Артериальная гипертензия. Практическое руководство.-Киев, «Морион», 2001.-527 с.

 10.  Тхостова Э.Б.,  Прошин А.Ю., Белоусов Ю.Б. Гипотензивная эффективность Цинта (моксонидина) у больных с мягкой и умеренной гипертонией по данным суточного мониторирования артериального давления. // Клин. фарм. и тер. -1998.-N.1. - С. 36-38.

11. American Diabetes Association: Position Statement: Treatment of Hypertension in Adults With Diabetes. Diabetes Care 2003; 26 (Suppl. 1): S80–S82. (51)

12. Azavedo et al.  The Treatment of Hypertension in Adults Patients With Diabetes. Technical Review. Diabetes Care 2002; 25: 134–147.

13. Busquet P. et al. Drugs acting on imidazoline receptors A review of their pharmacology their use in blood pressure control and their potential interest in cardioprotection. Drugs 1999;58: 799-812.

14. Busquet P. et al. Imidazoline receptors from basic concept to recent developments. J Cardiovasc.Pharmacol.1995; 26 ( Suppl.2): S1-S6.

15. Haenni A.et al. Moxonidine improves insulin sensitivity in insulinresistant hypertensives. J Hypertens.1999;17(Suppl.1):29-35.     
16.  Hanson L. Left ventriculiar hypertrophy. // High Blood Pressure.1993;N 2, Suppl 1: P. 2-4.

17. Guidelines Committee. 2007 European Society of Hypertension - European Society of Cardiology guidelines for the management of arterial hypertension // J. Hypertens.-2007.-Vol.25.-P.1101-1187.

18. Krespi et al. Card Dr Ther., 1998; 12:463-7.

19. Kuppers HE et al. J Hypertens 1997; 15: 93-97.    

20. Kvan E. et al. Effects of agmatrio and moxonidine on glucose metabolism. Cardiovasc. Risk Fact.1995 ; 5 ( Suppl.1): 19-27.

21. MRFIT  research group. Multiple Risk Factor Interventional Trial. JAMA 1982 248 1465-77.

 22. .Neumann, G. Ligtenberg, L. Oey, H.A. Koomans, P.J. Blankestijn, МоксонидиннормализуетсимпатическуюгиперактивностьупациентовсХПН, получающихэпросартан  Journal of American Society of Nephrology. 2004; 15:2902-2907.

23. Prichard B. Clinical experience with moxonidine. In: The I1- imidazoline Receptor Agonist Moxonidine A New Antihypertensive. 2-nd ed. London.UK.1996;49-77.

24. Prichard B. et al. J Hum Hypertens 1997; 11 (Suppl. 1): S29-S45.

25. Reaven G.M., J. Intern. Med. Suppl. 1994: 736: 13-22.

26.  Schmieder R.et al. Diabetes Care  2007 30  1351-6.

27. Strojek et al.  JAMA. 2001;285:2486-2497.   

28. “The Role of the Sympathetic Nervous System in Postmenopausal Hypertension”

Congress of ESC, Vienna,Austria,2 September 2003.

29. The Seventh Report of the Joint National Committee of Prevention, Detection, Evaluation and Treatment of High Blood Pressure. The JNC VII Report. JAMA 2003, 289, 19, 2560-72.

30. Van Zwielon P. et al. Central imidazoline (I-1) receptors as targets of centrally acting antihypertensives. Moxonidine and rilmonidine. J.Hypertens. 1997;15:  117-25.

31. Van Zwielon P. et al. Central imidazoline (I-1) receptors as targets of centrally acting antihypertensives. Clinical pharmacology of Moxonidine and rilmonidine.Ann NY Acad.Sci. 1999; 881: 420-9.

32. Vonendetal, JournalofHypert, 2003; Vol21: 1709-17.

33. World Health Organization Statistical Information System2004. www who.mt/whosis.

 

            

Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.webcardio.org.
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Теми

 Ваша оцінка нашого сайту нам дуже важлива. Знайдіть нас і тут:

WebCardio.ORG в twitter WebCardio.ORG в FaceBook WebCardio.ORG на Youtoube WebCardio.ORG на Linkedin

ТЕМА ДНЯ 

Рак простати та ризик серцевої недостатності.

Чи доцільно призначати антиандрогенну терапію... >>>

Ліпопротеїни пов'язані з аортальним стенозом.

Вчені визначили пряму залежність між рівнем ліпопротеїнів в плазні та прогрегуванням аортального стенозу... >>>