Результати кількох досліджень, представлених на конгресі ESC Heart Failure Congress 2026 у Барселоні, Іспанія, були одночасно опубліковані в журналах Journal of the American College of Cardiology та JACC: Heart Failure. Вони охоплювали такі теми, як аритмічне навантаження при серцевому амілоїдозі (CA), ризик інсульту та кровотеч при CA, а також виживаність пацієнтів після імплантації пристрою механічної підтримки лівого шлуночка (LVAD) порівняно з трансплантацією серця.
У проспективному дослідженні EXCALIBUR, метою якого було охарактеризувати аритмічне навантаження у пацієнтів із різними підтипами серцевого амілоїдозу, науковці виявили, що клінічно значущі аритмії були поширеними та часто безсимптомними.
Загалом у дослідження включили 110 пацієнтів із новим діагнозом транстиретинової амілоїдної кардіоміопатії (ATTR-CM) або AL-амілоїдозу серця (AL-CA). Усім пацієнтам проводили комплексне фенотипування за допомогою магнітно-резонансної томографії серця, після чого імплантували петльовий реєстратор ритму.
Результати показали, що у 17,3% пацієнтів виникали брадіаритмії з показаннями класу I до імплантації кардіостимулятора. Такі події частіше спостерігалися у групі ATTR-CM (23,8%) порівняно з AL-CA (8,5%; p=0,036). Автори описують зв’язок між вихідними порушеннями провідності та вищим амілоїдним навантаженням міокарда з виникненням брадіаритмій.
Вперше виявлена фібриляція передсердь (ФП) була зафіксована у 28,2% пацієнтів і також частіше зустрічалася у хворих з ATTR-CM (50% проти 12,2%; p<0,001). Крім того, більше амілоїдне навантаження асоціювалося з вищою ймовірністю розвитку ФП.
Науковці зазначають, що такий проспективний і систематичний підхід є особливо важливим, оскільки більшість аритмічних подій були безсимптомними і в іншому випадку залишилися б невиявленими, що підкреслює значний субклінічний тягар порушень ритму в цій популяції.
Інше дослідження оцінювало ризик інсульту та кровотеч у пацієнтів із серцевим амілоїдозом із використанням даних національних реєстрів Данії. Дослідники виявили зв’язок між серцевим амілоїдозом і довготривалим ризиком госпіталізації через кровотечі, але не з довготривалим ризиком інсульту.
У дослідження включили 735 пацієнтів із серцевим амілоїдозом та 2205 підібраних контрольних учасників (медіана віку 79 років, 75% чоловіків) із п’ятирічним періодом спостереження.
Загалом пацієнти із серцевим амілоїдозом не мали вищого ризику інсульту (скориговане відношення ризиків [aHR] 1,10; 95% ДІ 0,67-1,81). Натомість госпіталізації через кровотечі частіше спостерігалися у пацієнтів із CA (21,4% проти 15,8%; Gray test p=0,0029), що супроводжувалося вищим ризиком кровотеч (aHR 2,09; 95% ДІ 1,65-2,64). Найчастішим типом кровотеч у пацієнтів із CA були шлунково-кишкові кровотечі. У контрольній групі найчастішим типом кровотеч була гематурія.
Загальна смертність також була вищою у групі CA (aHR 2,99; 95% ДІ 2,60-3,44), і результати були подібними серед пацієнтів із ФП.
Вчені зазначають, що ці результати підтримують більш індивідуалізовану антитромботичну стратегію при серцевому амілоїдозі з урахуванням невизначеного довготривалого ризику тромбоемболій та стабільно підвищеного ризику кровотеч. Майбутні дослідження повинні визначити клінічні, візуалізаційні та біомаркерні підгрупи, у яких чиста користь антикоагулянтної терапії буде найбільшою.
Ще одна публікація повідомляє про виживаність та несприятливі події у пацієнтів середнього та старшого віку з прогресуючою серцевою недостатністю, які отримували терапію за допомогою HeartMate 3 LVAD або трансплантації серця.
Дослідники проаналізували 1763 пацієнтів із когорти MOMENTUM 3 та 5336 пацієнтів із реєстру UNOS, порівнюючи дворічну виживаність після лікування або включення до листа очікування, а також великі несприятливі події протягом року.
Після зіставлення за оцінкою схильності трансплантація серця демонструвала вищу дворічну виживаність після лікування як у пацієнтів середнього віку (90,7% проти 83,8%; HR 1,76; p=0,0004), так і у старших пацієнтів (87,5% проти 77,7%; HR 1,89; p<0,0001).
Однак при врахуванні періоду очікування в листі трансплантації виживаність у групі LVAD була вищою порівняно з виживаністю без виключення зі списку через погіршення стану у кандидатів середнього віку на трансплантацію серця (83,0% проти 75,0%; HR 0,62; p<0,0001) та чисельно вищою у старшій віковій групі (76,6% проти 72,2%; HR 0,81; p=0,064).
Профілі несприятливих подій відрізнялися між методами лікування: після трансплантації серця частіше спостерігалися госпіталізації через інфекції, серед літніх реципієнтів LVAD — вищі показники інсульту, тоді як частота ниркової дисфункції, що потребувала діалізу, була подібною між обома стратегіями.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org