Аспірин став класичною терапією для всіх пацієнтів з серцевими захворюваннями, але аспірин досить неспецифичний і викликає багато кровотеч.

Ідея нового дослідження GLOBAL LEADERS полягала в тому, щоб після процедури стентування спробувати замінити аспірин  для вторинної профілактики препаратом, який є більш конкретним і надійним в якості антиагрегантної терапії.

Дослідники намагалися відповісти на три питання: 1.Чи можна обійтися без аспірину? 2. Чи можна призначати тікагрелор стабільним пацієнтам (в дослідження увійшли як стабільні, так і нестабільні пацієнти)? 3. Чи можна продовжувати прийом тікагрелору протягом 2 років?

У дослідженні брали участь 15 968 пацієнтів, які перенесли ЧКВ та стентування елютінг-стентами з стабільною ІХС або гострим коронарним синдромом.

Вони були рандомізовані у відкрите дослідження та розпреділені на дві групи. Експерементальна група отримувала до 75-100 мг аспірину щодня разом з 90 мг тікагрелору два рази в день протягом 1 місяця, а потім 23 місяці- монотерапія тікагрелором. Контрольна група отримувала стандартну подвійну антитромбоцитарну терапію з 75-100 мг аспірином щодня разом з 75 мг клопідогрелю щодня або 90 мг тікагрелору два рази в день (для пацієнтів з гострими коронарними синдромами) протягом 12 місяців з подальшою монотерапією аспірином протягом 12 місяців.

Первинна кінцева точка (сукупність смертності від усіх причин або новий Q-ІМ через 2 роки) припадала на меншу кількість пацієнтів в експериментальній групі, але цей висновок не досяг абсолютно статистичної значущості. Кількість випадків кровотеч було схожою між двома групами.

Таблиця. GLOBAL LEADERS: Основні результати за 2 роки

Результати  дослідження GLOBAL LEADERS не  продемонструвати перевагу над стандартним лікуванням нового антиагрегантного режиму.

Проте, за 1 рік відбулося явне скорочення первинної кінцевої точки в групі тікагрелору, і на другий рік виникла проблема з прихильністю до цього препарату , що могло вплинути  на менш вражаючий результат через 2 роки.

В цілому  результати не підтримують зміну стандартної клінічної практики, і потрібні більш переконливі дані для зміни стратегії лікування.

Науковці заявляють, що найкращий спосіб оптимізації балансу між зниженням ризику ішемічних подій і запобіганням ризику кровотечі може полягати у використанні біологічних аналізів або простих оцінок ризику для встановлення ідеальної інтенсивності і тривалості антитромботичної терапії у окремих пацієнтів.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org