Пацієнти з гострим коронарним синдромом (ГКС), яким не проводиться коронарна реваскуляризація але які отримують медикаментозне лікування, потрапляють в дві окремі категорії: пацієнти, яких не направляють на коронаровентрикулографію (група не-КВГ), і пацієнти, яким після проведення #КВГ не проводиться реваскуляризація. Виявилось, що у пацієнтів першої групи відмічається прогресивне збільшення ризику смертності впродовж наступних років, в той час як у пацієнтів другої групи були відмічені стабільно низькі рівні смертності.

В поточному аналізі автори використовували дані дослідження реєстру EYESHOT з метою вивчення призначення антитромбоцитарної терапії під час індексної госпіталізації з приводу #ГКС, у пацієнтів, яким не проводилась реваскуляризація.

В дослідження EYESHOT було включено 1519 пацієнтів з первинним діагнозом інфаркту міокарда без елевації ST-ГКС, з яких 649 пацієнтів (42.7%) отримували лише медикаментозну терапію, і серед цієї групи 388 учасників (59.8%) були направлені на КВГ. Серед 1066 пацієнтів з #ІМ з елевацією ST 134 пацієнти (12.6%) отримували лише медикаментозну терапію, і з них 90 учасникам (67.2%) була проведена КВГ.

Основні результати

•     Пацієнти, яким не проводилась КВГ, частіше отримували низькомолекулярні гепарини (НМГ, 58.4% у порівнянні з 42.1%, P<0.0001) і клопідогрель (64.9% у порівнянні з 55.2%, Р=0.007), ніж пацієнти, яких направляли на КВГ. В цій же групі, у порівнянні з групою КВГ, рідше застосовувався нефракціонований гепарин (НФГ) (10.2% у порівнянні з 58.4%, Р=0.007), аспірин (87.2% і 93.1%, відповідно, Р=0.006), тікагрелор (10.8% і 26.2%, відповідно, P<0.0001) і празугрель (1.0% і 3.6%, відповідно, Р=0.03).

•    3.2% учасників групи без КВГ змінювали терапію, пов’язану з інгібіторами P2Y12, в той час як аналогічний показник в групі КВГ склав 7.3%. Загалом, перехід від клопідогреля до інгібітора P2Y12 відмічався в 2.0% учасників, а перехід з інгібітора P2Y12 до клопідогреля чи тіклопідина – у 3.2%. До іншого інгібітора P2Y12 перейшло 0.3% учасників.

•    При виписці 58.8% пацієнтів з заключним діагнозом інфаркт міокарду з елевацією ST і ГКС без елевації ST було призначено подвійну антитромбоцитарну терапію, 29.2% був призначений лише аспірин.

•    Предикторами не-призначення подвійної антитромбоцитарної терапії виступали показання до проведення операції аортокоронарного шунтування (23.2% пацієнтів, що пройшли КВГ) (ВР 9.87, 95% ДІ: 5.39-18.08, P<0.0001), відсутність коронарного стенозу за даними ангіографії (ВР: 3.41, 95% ДІ: 1.96-5.92, P<0.0001), рецидиви кровотеч під час госпіталізації (ВР: 5.28, 95% ДІ: 2.31-11.47, P<0.0001) і кровотечі в анамнезі (ВР: 1.81, 95% ДІ 1.09-2.99, P<0.02).

•    Під час госпіталізації більша кількість інсультів/транзиторних ішемічних атак (1.6% у порівнянні з 0.2%, Р=0.04) була відмічена в групі учасників, яким не проводилась КВГ у порівнянні з учасниками, яким провели КВГ; те ж стосувалось і показника смертності (7.9% у порівнянні з 2.7%, Р=0.0009).

•    Рівні повторних ІМ (0.7% у порівнянні з 0.2%) і масивних кровотеч (3.0% у порівнянні з 1.5%) між групами достовірно не відрізнялись.

#AMI, #STEMI, #ACS, #coronarography

Літературні посилання знаходяться в редакції www.WebCardio.org