МС (синдром X, резистентність до інсуліну) — це мультифакторне захворювання, що виникає внаслідок інсулінорезистентності та супроводжується аномальним відкладенням жирової тканини

Метаболічний синдром характеризується збільшенням маси вісцерального жиру, зниження чутливості периферичних тканин до інсуліну та гіперінсулінемією, які призводять до розвитку порушення вуглеводного, ліпідного, пуринового обміну та артеріальної гіпертензії.

Згідно з рекомендаціями Національного інституту серця, легень і крові США (National Heart, Lung, and Blood Institute) та Американської асоціації серця (American Heart Association), МС діагностується, коли в пацієнта є принаймні 3 із наступних 5 станів:
• глюкоза натще ≥100 мг/дл (або терапія для
контролю гіперглікемії);
• АТ ≥130/85 мм рт. ст. (або приймання антигіпертензивних засобів);
• тригліцериди (ТГ) ≥150 мг/дл (або приймання медикаментів для контролю гіпертригліцеридемії);
• ліпопротеїди високої щільності (ЛПВЩ)
<40 мг/дл у чоловіків або <50 мг/дл у жінок (або терапія для контролю знижених
ЛПВЩ);
• обвід талії ≥102 см (40 дюймів) у чоловіків
або ≥88 см (35 дюймів) у жінок.

В процесі дослідження даного питання Міжнародною федерацією з цукрового діабету (IDF – International Diabet Federation) було запропоновано дещо модифіковані критерії, де на перший план виходить абдомінальне ожиріння, для якого характерний ОТ ≥94 см для чоловіків європеоїдної раси та ≥90 см – монголоїдної (азіатської); для жінок більше 80 см – для представниць обох рас.
Для встановлення МС за критеріями IDF обов’язковим також є наявність двох і більше факторів ризику:
• рівень ТГ вище 1,7 ммоль/л;
• рівень ХС ЛПВГ <1,03 ммоль/л у чоловіків та <1,25 ммоль/л
у жінок або факт антиліпідемічної терапії;
• АТ вище 130/85 мм рт. ст. або факт антигіпертензивної терапії;
• глікемія капілярної крові натще вище 5,6 ммоль/л

План лікування Лікування хворих з МС включає основних п’ять задач:
1. Боротьба з ожирінням (інсулінорезистентністю)- нормалізацію маси тіла: модифікація способу життя; корекція принципів дієтотерапії; збільшення фізичної активності;
2. Корекція вуглеводного обміну: + гіпоглікемічні середники;
3. Корекція дисліпідемії:  + гіполіпідемічні препарати;
4. Нормалізація артеріального тиску: + антигіпертензивні засоби
5.Дезагрегаційна терапія (аспірин)
На сучасному етапі для лікування надлишкової маси тіла й ожиріння застосовують три медикаментозні препарати:
Орлістат - інгібітор панкреатичної ліпази. Приймають по 120 мг в капсулі до, підчас або після основного прийому їжі тричі на день не більше 2 років.зи знижує абсорбцію жирів їжі на 25 -30%. Препарат ефективний при неускладненому ожирінні, дисліпідемії, цукровому діабеті, артеріальній гіпертензії;
Сибутрамін - інгібітор зворотнього захоплення серотоніну. Призначається по 10 або 15 мг одноразово вранці незалежно від прийому їжі, тривалістю  не більше 1 року, має центральний механізм дії, гальмує зворотнє захоплення серотоніну й норадреналіну у синапсах ЦНС, що призводить до підвищення почуття насичення та збільшення термогенезу. Препарат протипоказаний людям з артеріальною гіпертензією, ІХС, серцевою недостатністю, аритмією, інсультом в анамнезі;
Рімонабант — антагоніст ендоканабіоїдних рецепторів. Препарат блокує канабіоїд-1 рецептори центру голоду, що знаходяться в гіпоталамусі. Ендоканабіоїдні рецептори є складовими центру задоволення, що відповідають за харчову поведінку, а також за виникнення задоволення від споживання алкоголю і наркотичних засобів, паління. Серед побічних ефектів шлунково-кишкові розлади, зміни настрою. З 2008 року припинений випуск даного засобу, в зв’язку із розвитком серйозних психоневрологічних побічних реакцій.
У хворих з ознаками ІР при виборі гіпоглікемічної терапії рекомендовано враховувати глюкометаболічну ситуацію. Препаратами вибору залишаються бігуаніди, глітазони, інгібітори альфа глюкозидази.
Антигіпертензивна терапія: Визначення рівнів АТ, необхідних для початку застосування антигіпертензивної терапії, базується на розумінні того факту, що фактори, які лежать в основі розвитку МС, спричиняють підвищення АТ до величин, що вважаються шкідливими та сприяють розвитку серцево-судинних ускладнень. Отже, пацієнти з АГ та МС повинні отримувати терапію згідно з рекомендаціями 2007 року Європейського товариства з АГ / Європейського товариства кардіологів (ESH/ESC) щодо діагностики та лікування АГ, згідно яких першочерговими є заходи з модифікації способу життя, а  при постійно підвищених рівнях систолічного АТ (140 мм рт.ст.) або діастолічного АТ (90 мм рт.ст.) необхідно застосовувати антигіпертензивні препарати.
Антигіпертензивними препаратами першого вибору у хворих з МС є:
- інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (іАПФ): каптоприл (25-100 мг/добу), еналаприл (5-40 мг/добу), лізиноприл (10-40 мг/добу);
- блокатори рецепторів ангіотензину ІІ (АРА): лозартан (50-100 мг/добу), ірбесартан (150-300 мг/добу), кандесартан (8-32 мг/добу), олмесартан (20-40 мг/добу) оскільки у багатьох великих багатоцентрових дослідженнях були достатньо переконливо доведені їхні метаболічно нейтральна та органопротективна дії;
- антагоністи кальцію: верапаміл (120-480 мг/добу), дилтіазем (120-540 мг/добу), фелодипін (2,5-20 мг/добу), лерканидипін (10-40 мг/добу);
за необхідності можливе призначення низьких доз тіазидних діуретиків, але перевагу слід віддати індапаміду: індопамід-ретард (1,5 мг/добу) чи спіронолактону (25-50 мг/добу), що мають істотно метаболічно нейтральні властивості;
- Бета-блокатори з високою селективністю, що здатні блокувати β1-адренорецептори: метопролол (50-200 мг/добу), бісопролол (2,5-10 мг/добу), карведілол (12,5-50 мг/добу), лабеталол (200-1200 мг/добу) можуть використовуватися при лікуванні хворих з МС, але їх треба застосовувати з обережністю за наявності діабетичної вегетативної нейропатії;
- Хворим на МС показано застосування препаратів центральної дії, а саме — активатора імідазолінових рецепторів: моксонідін (0,2-0,4 мг/добу), які здатні покращувати чутливість тканин до інсуліну, а також має кардіопротективну дію та здатність зменшувати ГЛШ, позитивно впливає на стан ліпідного обміну.
Принципи дієтичного харчування хворих з метаболічним синдромом. Мета лікаря - сформулювати у хворого з МС стійку мотивацію для зміни способу життя, спрямовану на тривале виконання рекомендацій стосовно принципів дієтотерапії, фізичних навантажень, прийому медикаментозних середників. Дієта повинна не тільки забезпечувати зниження маси тіла, але і не викликати обмінних порушень і не потенціювати підвищення артеріального тиску. Голодування при МС протипоказане, адже є важким стресом, і при початкових метаболічних порушеннях може спричинити розвиток гострих судинних ускладнень, депресії, «харчовий запій».
Прийом їжі повинен бути частим, проте малими порціями (зазвичай три основних прийому їжі і два-три проміжних) при цьому добова калорійності їжі не повинна перевищувати 1500 ккал. У разі початкового споживання хворим понад 3000-4000 ккал/добу показане поступове зниження калорійності добового раціону (на 20%). Темп зменшення маси тіла повинен становити 0,5-1,0 кг за тиждень, 10-15% протягом 3 місяців із подальшим підтримуванням ваги впродовж 6-9 місяців. Останній прийом їжі - за півтори години до сну (бажаний до 20-ї години).
Рекомендований розподіл добової калорійності харчового раціону: сніданок – 25%, другий сніданок – 10%, обід – 35%, полуденок – 10%, вечеря – 20%. Харчовий раціон включає: складні вуглеводи із низьким глікемічним індексом (ГІ), які складають до 50-60% харчової цінності. Високим ГІ володіють більшість кондитерських виробів, солодкі напої, здоба, дрібні крупи; їх споживання слід виключити. Низький ГІ у цільнозернових продуктах, овочах, фруктах, які багаті на харчові волокна (14 г волокон на 1000 ккал).
Загальна кількість жирів не повинна перевищувати 30% від загальної калорійності раціону. Кожен прийом їжі має включати адекватну кількість білка для стабілізації глікемії і забезпечення насичення. Не менше двох разів на тиждень слід вживати рибу.
Овочі та фрукти повинні бути присутніми в раціоні не менше 5 разів на день. Допустима кількість солодких фруктів залежить від ступеня порушення вуглеводного обміну; при наявності цукрового діабету типу 2 їх слід різко обмежити.
Вживання кухонної солі - не більше 6 г/добу (одна чайна ложка).
Алкоголь - джерело «порожніх калорій», стимулятор апетиту, дестабілізатор глікемії, слід виключити з раціону або звести до мінімуму. У разі неможливості відмови від алкоголю перевагу слід віддавати червоному сухому вину, не більше 200 мл/день.
Пацієнтам рекомендується ведення харчового щоденника, де вони записують, що, в якій кількості і в який час вони з'їли і випили. Потрібно повністю відмовитися від тютюнопаління, що значно знижує ризик серцево-судинних і онкологічних ускладнень.
Фізична активність хворих з метаболічним синдромом. Хворим на МС рекомендується фізична активність помірної інтенсивності (до досягнення 50–70 % від максимальної частоти серцевих скорочень) принаймні 150 хв/тиждень чи помірна фізична активність (ходьба) протягом 30 хвилин на день або 20-30 хвилинні пробіжки три-чотири рази/тиждень, зниження маси тіла має сягати до 7 %. Регулярні фізичні навантаження покращують контроль глікемії, зменшують ризик серцево-судинних ускладнень, сприяють зменшенню маси тіла. Основними умовами виконання індивідуальної програми з фізичних вправ для зниження маси тіла є регулярне виконання аеробних фізичних вправ, поступове збільшення інтенсивності й тривалості занять, підбір індивідуальних варіантів із урахуванням супутніх ускладнень. До початку призначення фізичних навантажень слід оцінити стан хворого, особливо наявність протипоказань (неконтрольована артеріальна гіпертензія, різко виражена периферична невропатія, синдром діабетичної стопи, ретинопатія), враховуючи вік хворого і попередню фізичну активність.