Результати нового дослідження показали, що у пацієнтів із гіпертрофічною кардіоміопатією (ГКМП), які також мають артеріальну гіпертензію, на МРТ серця частіше виявляють більш виражений фіброз міокарда. Крім того, у таких пацієнтів ризик смерті від будь-яких причин протягом приблизно 9 років спостереження був на 32% вищим, ніж у пацієнтів без гіпертензії.
Разом з тим найбільш важливими незалежними прогностичними факторами залишалися великий обсяг фіброзу міокарда (LGE) та його розташування в міжшлуночковій перегородці, незалежно від того, чи була у пацієнта артеріальна гіпертензія.
Дослідники проаналізували дані великого реєстру пацієнтів із гіпертрофічною кардіоміопатією, яким виконували МРТ серця у 2008–2024 роках.
У дослідження включили 2873 пацієнтів (середній вік — 52 роки, 56% чоловіків): 796 пацієнтів мали артеріальну гіпертензію, а 2077 — не мали.
Після статистичного зрівнювання груп для коректного порівняння було сформовано дві однакові групи по 775 пацієнтів.
Основною кінцевою точкою була смерть від будь-яких причин, додатковою — серцева смерть. Середній період спостереження становив 9 років.
На МРТ оцінювали: обсяг фіброзу міокарда (LGE), його локалізацію, характер поширення.
У пацієнтів із ГКМП та артеріальною гіпертензією площа фіброзу міокарда була більшою, частіше виявляли фіброз одразу в кількох ділянках серця, частіше визначався фіброз у середніх шарах міокарда (midwall LGE).
Водночас певної локалізації фіброзу, яка б частіше зустрічалася саме у пацієнтів із гіпертензією, виявлено не було.
Щорічна смертність у пацієнтів із гіпертензією становила 2,9%, тоді як у пацієнтів без гіпертензії — 1,7%.
Після врахування інших факторів ризику артеріальна гіпертензія була пов'язана з 32% вищим ризиком смерті від будь-яких причин, 21% вищим ризиком серцевої смерті.
Також встановлено, що незалежно від наявності гіпертензії найгірший прогноз мали пацієнти, у якихфіброз охоплював більше трьох сегментів міокарда, фіброз локалізувався у міжшлуночковій перегородці.
Автори вважають, що при веденні пацієнтів із гіпертрофічною кардіоміопатією необхідно активно виявляти та лікувати артеріальну гіпертензію, оцінювати не лише клінічні фактори ризику, а й результати МРТ серця, враховувати обсяг і локалізацію фіброзу міокарда (LGE) під час оцінки прогнозу, поєднувати інформацію про наявність гіпертензії та дані МРТ для більш точної стратифікації ризику під час тривалого спостереження.
Дослідження мало і обмеження: не були враховані всі фактори, які можуть впливати на перебіг гіпертрофічної кардіоміопатії, дослідження включало лише пацієнтів, яким виконували МРТ серця, тому результати не можна повністю поширювати на всіх пацієнтів із ГКМП, не було інформації про тривалість артеріальної гіпертензії, якість контролю артеріального тиску, інтенсивність лікування та результати добового моніторування артеріального тиску.
У пацієнтів із гіпертрофічною кардіоміопатією наявність артеріальної гіпертензії асоціюється з більш вираженим фіброзом міокарда та підвищеним ризиком смерті. Водночас найважливішими прогностичними ознаками залишаються великий обсяг фіброзу та його локалізація в міжшлуночковій перегородці, тому оцінка LGE за допомогою МРТ має важливе значення для визначення прогнозу та подальшого спостереження за такими пацієнтами.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org