Результати нового метааналізу показали, що інгібітори P2Y12, такі як клопідогрель або тикагрелор, можуть бути кращим вибором, ніж аспірин, для антитромбоцитарної монотерапії у пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Метааналіз Panther продемонстрував, що лікування інгібітором P2Y12 знижує ризик наступних ішемічних подій, особливо інфаркту міокарда (ІМ), порівняно з аспірином, без збільшення ризику кровотечі.

Відносний ризик первинної комбінованої кінцевої точки – смерті від серцево-судинних захворювань, ІМ та інсульту – було знижено на 12% у пацієнтів, які отримували інгібітор P2Y12, порівняно з аспірином, в основному за рахунок відносного зниження ІМ на 23%.

Загальний ризик великих кровотеч суттєво не відрізнявся, тоді як шлунково-кишкові кровотечі та геморагічний інсульт виникали рідше у пацієнтів, які отримували інгібітор P2Y12, а не монотерапію аспірином.

Поточний метааналіз включав рандомізовані дослідження, які порівнювали монотерапію пероральними інгібіторами P2Y12 або аспірином для вторинної профілактики ішемічних подій у пацієнтів із встановленим захворюванням серця, але без показань до пероральних антикоагулянтів.

Було проаналізовано дані семи випробувань: CAPRIE, HOST-EXAM, GLASSY, TICAB, DACAB, ASCET та CADET. Досліджувана популяція складалася з 24325 пацієнтів з цих досліджень, з яких 12178 були на монотерапії інгібітором P2Y12 (клопідогрель 62,0%, тикагрелор 38,0%), а 12147 - на монотерапії аспірином. Середня тривалість лікування становила 557 днів.

Ризик основного результату ефективності - поєднання серцево-судинної смерті, ІМ та інсульту - був нижчим при монотерапії інгібітором P2Y12, ніж при монотерапії аспірином (5,5% проти 6,3%; відношення ризиків [ВР] 0,88; 95% ДІ 0 ,79-0,97.;Р = 0,014).

Ризик великих кровотеч був нижчим при застосуванні інгібіторів P2Y12, ніж при застосуванні аспірину (1,2% проти 1,4%; ВР 0,87; 95% ДІ 0,70–1,09; P = 0,23 ), але спостерігалося явне та значне зниження при геморагічного інсульту (ВР 0,32) та шлунково-кишкових кровотеч (ВР 0,75).

Ризик чистих несприятливих клінічних подій, що визначалися як комбінація первинної кінцевої точки ефективності та великої кровотечі, був нижчим при монотерапії інгібітором P2Y12, ніж при монотерапії аспірином (6,4% проти 7,2%; ВР 0,89; 95% ДІ 0,81 -0,98;P = 0,020).

Перевага монотерапії інгібітором P2Y12 у порівнянні з аспірином була обумовлена ​​зниженням частоти ІМ (2,3% проти 3,0%; ВР 0,77; 95% ДІ 0,66–0,90; P < 0,001). Ризик певного або ймовірного тромбозу стенту у пацієнтів, які перенесли ЧКВ знижено більш ніж на 50%.

Не було доказів різних ефектів у будь-якій досліджуваній підгрупі, включаючи вік, стать, статус куріння, діабет, захворювання периферичних артерій (PAD), попередній інсульт або ІМ, історію захворювання нирок, клінічну картину та тип інгібітора P2Y12, що використовується.

Клопідогрель використовувався у більшості пацієнтів у цьому аналізі і може стати препаратом першого вибору для антитромбоцитарної монотерапії.

Дослідники заявляють, що ґрунтуючись на цих даних, тривала монотерапія інгібітором P2Y12 може бути виправдана замість тривалої монотерапії аспірином для вторинної профілактики у пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org