Нові Рекомендації ESC є першими рекомендаціями, спеціально присвяченими серцево-судинним захворюванням (ССЗ) і хронічній хворобі нирок (ХХН). Документ охоплює весь спектр ССЗ, акцентуючи увагу на ситуаціях, у яких наявність ХХН потребує зміни стандартних підходів та/або застосування додаткових заходів.
В рекомендаціях передбачають систематичний скринінг на ХХН шляхом визначення розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) та альбумінурії у всіх пацієнтів із серцево-судинними захворюваннями (ССЗ).
За одночасної наявності ССЗ і ХХН може виникати необхідність урахування важливих особливостей терапевтичної тактики. рШКФ та альбумінурію слід використовувати для оцінювання індивідуального абсолютного ризику ССЗ та ниркової недостатності із застосуванням валідованих формул прогнозування ризику.
На підставі результатів великих рандомізованих контрольованих досліджень (РКД) багатьом пацієнтам із ХХН слід призначати відповідне лікування , спрямоване на зниження ризику розвитку ниркової недостатності, із застосуванням інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (іАПФ) або блокатора рецепторів ангіотензину II (БРА) у поєднанні з інгібітором натрій-глюкозного котранспортера 2-го типу (іНЗКТГ-2; SGLT2).
Таке лікування має доповнювати стандартну терапію, спрямовану на зниження серцево-судинного ризику, яка передбачає належним чином інтенсивний контроль артеріального тиску та розгляд призначення статинотерапії.
Деяким пацієнтам із цукровим діабетом та ХХН також рекомендовано призначення нестероїдного антагоніста мінералокортикоїдних рецепторів (АМР) та агоніста рецепторів глюкагоноподібного пептиду-1 (арГПП-1; GLP-1RA).
Пацієнтам із хронічною серцевою недостатністю (СН) та ХХН рекомендовано лікування іНЗКТГ-2незалежно від фракції викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ).
У пацієнтів із серцевою недостатністю зі зниженою фракцією викиду (СНзнФВ) рекомендована стандартна терапія інгібітором рецепторів ангіотензину та неприлізину (ARNI) — або окремо іАПФ/БРА, — бета-блокатором та антагоністом мінералокортикоїдних рецепторів (АМР). При серцевій недостатності зі збереженою фракцією викиду (СНзбФВ) слід додати нестероїдний АМР.
У пацієнтів із декомпенсованою СН та ХХН слід розглянути застосування вищих доз петльових діуретиків та ранньої комбінованої діуретичної терапії, оскільки зі збільшенням стадії ХХН зростає резистентність до діуретиків.
При атеросклеротичному серцево-судинному захворюванні (АСССЗ), тобто ішемічній хворобі серця (ІХС), цереброваскулярних захворюваннях або захворюванні периферичних артерій (ЗПА), лікування пацієнтів із супутньою ХХН має бути зосереджене на основному захворюванні та корекції факторів ризику.
Існують стратегії мінімізації ризику перипроцедурного гострого ураження нирок (ГУН), які слід застосовувати, не відкладаючи при цьому своєчасне обстеження та лікування.
Частота надшлуночкових і шлуночкових аритмій, а також раптової серцевої смерті (РСС) зростає зі зниженням рШКФ.
У пацієнтів із фібриляцією передсердь (ФП), ХХН та рШКФ ≥15 мл/хв/1,73 м² наявна достатня доказова база для того, щоб рекомендувати прямі пероральні антикоагулянти (ПОАК) замість антагоністів вітаміну К з метою зниження ризику інсульту за одночасно нижчого ризику кровотеч. При низькій ШКФ особлива перевага надається інгібіторам фактора Xa.
Подібний підхід може бути розглянутий для профілактики рецидивів венозної тромбоемболії (ВТЕ) у пацієнтів із ХХН.
У цих Рекомендаціях наведено простий алгоритм оцінювання серцево-судинного стану перед трансплантацією нирки. Водночас необхідне проведення більшої кількості РКД за участю пацієнтів, які отримують нирковозамісну терапію (НЗТ), особливо пацієнтів, які перебувають на діалізі.
З огляду на високий ризик, пов’язаний із ССЗ у пацієнтів із ХХН, а також додатковий тягар захворювань, з яким стикаються такі пацієнти, важливо забезпечити скоординовану організацію медичної допомоги, що сприятиме своєчасному та ефективному веденню складних клінічних випадків.
Пацієнти з ХХН не повинні стикатися із затримками в отриманні лікування з приводу ССЗ. Для цього необхідний ефективний міждисциплінарний підхід із процесом спільного прийняття рішень, який забезпечуватиме належну комунікацію з пацієнтом.
Ефективна комунікація має критичне значення для забезпечення персоналізованої медичної допомоги, підтримання прихильності до лікування та врахування пріоритетів медичної допомоги як з боку клініцистів, так і з боку пацієнтів.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org