Ці рекомендації оновлюють та замінюють попередню версію рекомендацій ESC щодо перикардиту від 2015 року. Вперше вони також охоплюють міокардит.

Міокардит і перикардит — це запальні захворювання міокарда та перикарда відповідно, які можуть частково накладатися одне на одне. Це перші клінічні настанови ESC, що охоплюють весь спектр цих захворювань.

У новому документі вводить термін «запальний міоперикардіальний синдром» (ЗМПС, англ. IMPS). ЗМПС є загальним терміном, що використовується на етапі початкової діагностики до встановлення остаточного діагнозу. Він відображає можливе поєднання міокардиту та перикардиту, спрямований на підвищення обізнаності про спектр захворювань та дозволяє своєчасно встановити діагноз і забезпечити кращу тактику ведення пацієнтів.

ЗМПС варіює від ізольованого міокардиту до ізольованого перикардиту, включаючи змішані форми з можливим взаємним ураженням, такі як міоперикардит і периміокардит. Обидва терміни широко використовуються в медичній літературі та визначені у Клінічних настановах ESC 2015 року з діагностики та лікування перикардіальних захворювань.

Рекомендації щодо перикардиту вже публікувалися двічі раніше, тоді як міокардит буде вперше охоплений у настанові.

Пропонується орієнтоване на пацієнта ведення випадків у різних контекстах — від діагностики та лікування до повернення до роботи чи спорту, уникаючи жорстких часових рамок, оскільки шлях до ремісії відрізняється у різних пацієнтів.

Новим у галузі IMPS є також поліпшене розуміння його можливого генетичного підґрунтя та зв’язку з окремими спадковими кардіоміопатіями. Крім того, у діагностичному менеджменті буде впроваджено зсув парадигми, що відображає нові можливості мультимодальної візуалізації, особливо МРТ серця, яка за останні роки змінила клінічну практику. Подібна зміна була відображена у консенсусній заяві Американського коледжу кардіологів (ACC) у 2024 році. Ендоміокардіальна біопсія зберігає своє місце й потрібна тоді, коли необхідно ухвалити специфічні рішення.

У порівнянні з попередніми настановами ESC щодо діагностики та лікування хвороб перикарда, сучасне розуміння патогенезу перикардиту значно покращилося завдяки новим даним про важливість взаємодії запалення та автоімунних механізмів, ролі генетичного фону та імунних відповідей у пацієнтів із численними рецидивами.

Виявлення позитивного сімейного анамнезу, слабкої відповіді на колхіцин та клінічної картини із запальним чи незапальним фенотипом є корисними інструментами для відбору пацієнтів на генетичне тестування та специфічну фармакологічну терапію. З’явився новий клас препаратів, спрямованих проти інтерлейкіну-1 (IL-1) — так звані анти-IL-1 агенти, які застосовуються у випадках рецидивів зі слабкою відповіддю на традиційне лікування. Однак подальше вивчення патогенезу незапальних форм захворювання є необхідним.

Крім того, діагностичні можливості значно зросли завдяки мультимодальній візуалізації, що дозволяє підвищити точність діагностики та індивідуалізувати тривалість терапії відповідно до клінічних і візуалізаційних даних.

Робоча група рекомендує створення мультидисциплінарної команди IMPS для забезпечення оптимального ведення складних випадків.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org