Результати нового дослідження показали, що початок менопаузальної гормональної терапії (ГТ) після 65 років пов’язаний зі значним підвищенням ризику онкологічних захворювань і судинних подій.

Дослідження за участю понад 80 000 жінок віком 50 років і старше в ізраїльській системі охорони здоров’я за період 2000–2022 років показало, що застосування ГТ загалом асоціюється з кількома типами як гормонозалежних, так і негормонозалежних онкологічних захворювань. Хоча гормональна терапія забезпечувала певну серцево-судинну користь при її початку у віці 50–65 років, вона також підвищувала ризик інсульту та раку. При цьому початок ГТ у жінок віком 65 років і старше був пов’язаний зі значним підвищенням ризику як онкологічних, так і цереброваскулярних подій.

Науковці зазначають, що результати значною мірою підтверджують чинні рекомендації, які не рекомендують починати системну гормональну терапію після 60 років або більш ніж через 10 років після менопаузи. Значно підвищені ризики інсульту та раку, які дослідники спостерігали у жінок, що розпочали терапію у віці 65 років і старше, надають вагоме емпіричне підтвердження цих обережних рекомендацій.

У дослідження було включено 83 147 жінок віком 50 років і старше, з яких 6,6% розпочали гормональну терапію у віці 50–65 років, а 1% — у віці 65 років і старше. Учасниць було розподілено за віком початку терапії: ті, хто розпочали ГТ у віці 50–65 років (n = 5500), ті, хто розпочали терапію після 50 років і продовжили її після 65 років (n = 854), ті, хто розпочали терапію у віці 65 років і старше (n = 847), а також ті, хто ніколи не застосовували ГТ (n = 75 946).

Проте автори дослідження зазначають, що реальна клінічна практика часто відрізняється від рекомендацій. Виявилось, що майже 40% жінок у групі 50–65 років продовжували терапію понад 10 років.

У багатофакторному скоригованому аналізі жінки, які розпочали ГТ у віці 50–65 років, мали значно підвищений ризик цереброваскулярних подій порівняно з тими, хто ніколи не застосовував гормональну терапію (відношення ризиків [HR] 16,69; P < 0,001), онкологічних захворювань (HR 8,49; P < 0,001), а також ішемічної хвороби серця або інфаркту міокарда (HR 9,17; P < 0,001). Серед жінок, які розпочали терапію у віці 65 років і старше, також спостерігалося значне підвищення ризику як раку (HR 2,22; P < 0,001), так і інсульту (HR 2,70; P < 0,001).

У жінок, які розпочали терапію у віці 50–65 років і продовжували її після 65 років, також було відзначено значне підвищення ризику цереброваскулярних подій (HR 4,15; P < 0,001), раку (HR 1,36; P = 0,048), а також ішемічної хвороби серця або інфаркту міокарда (HR 2,34; P < 0,001).

Хоча первинний (нескоригований) аналіз показував, що жінки, які розпочали терапію у віці 50–65 років, мали нижчий ризик ішемічної хвороби серця або інфаркту міокарда (3,6% проти 9,2% у тих, хто не застосовував ГТ; P < 0,001), а також нижчий ризик онкологічних захворювань (19,2% проти 31,9%; P < 0,001), після статистичної корекції ці відмінності втратили значущість, що, за словами авторів, свідчить про наявність залишкового змішування факторів у нескоригованих порівняннях.

Крім того, триваліше застосування терапії було пов’язане з ще більшим ризиком ускладнень. Дослідники зауважили, що тривале застосування несе кумулятивне навантаження ризику. Клініцисти повинні активно обговорювати припинення терапії або перехід на негормональні альтернативи, коли жінки досягають середини шостого десятиліття життя.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org