Перше пілотне рандомізоване дослідження передбачає, що тимчасова стимуляція спинного мозку може зменшити післяопераційну фібриляцію передсердь (ПОФП) у пацієнтів, які перенесли аортокоронарнt шунтування (АКШ).

Безперервний зовнішній електрокардіографічний моніторинг протягом 30 днів виявив ПОФП у 8 з 26 пацієнтів, які отримували бета-блокатори, та у 1 з 26 пацієнтів, яким додатково проводилася стимуляція спинного мозку (30,7% проти 3,8%; P = 0,012).

У новому дослідженні процедура стимуляції спинного мозку тимчасовим електродом проводилася близько 7 днів, після чого електрод видалявся. Таким чином, відносно короткий період стимуляції спинного мозку міг запобігти виникненню ФП у ранньому післяопераційному періоді після АКШ без додавання якоїсь іншої терапії.

Післяопераційна ФП часто зустрічається після операцій на серці, приблизно у 20-50% пацієнтів, та збільшує короткострокові та довгострокові ризики, а також витрати на охорону здоров'я. Стратегії профілактики та лікування включають бета-блокатори, аміодарон, передсердну стимуляцію та антикоагулянти.

Стимуляція спинного мозку використовувалася протягом десятиліть для лікування рефрактерного болю та стенокардії, і в експериментальних моделях було показано, що вона знижує ФП.

У пілотне дослідження TerminationAF було включено пацієнтів, що мали принаймні три передопераційні епізоди пароксизмальної ФП тривалістю до 7 днів за попередні 6 місяців. Їхній середній вік становив 61,6 року, і 78% були чоловіками.

Критеріями виключення були попередні операції на серці або абляція ФП, екстренне шунтування, фракція викиду менше 35%, нестабільна стенокардія, декомпенсація серцевої недостатності, персистуюча ФП або ФП на момент скринінгу, запланована ізоляція легеневих вен, використання класу I або ІІІ  антиаритмічних препаратів, необхідність супутньої операції на клапані чи протипоказання до стимуляції спинного мозку.

В експериментальній групі досвідчений нейрохірург під місцевою анестезією та рентгеноскопічним контролем поміщав стандартний пробний електрод для стимуляції спинного мозку в задній епідуральний простір на рівні C7-T4 ліворуч від серединної лінії. Зовнішню частину електрода було підключено до ручного стимулятора, який був запрограмований лікарем і використовувався пацієнтом для регулювання стимуляції.

Пристрій був активним протягом 3 днів до операції, вимкнений під час операції та перезапущений у відділенні інтенсивної терапії на 7 днів. Загальний час стимуляції становив 200 хвилин.

Стимуляція проводилася у всіх 26 пацієнтів без ускладнень та без серйозних несприятливих серцево-судинних подій, ушкоджень нирок чи спинного мозку під час спостереження.

ФП виникала в середньому через 3,5 дні у контрольній групі та через 2 дні у групі спінальної стимуляції. Середня захворюваність ФП становила 0,20% проти 0,006% відповідно (P = 0,009), а медіана загальної тривалості епізодів ФП 4,95 години проти 1,2 години відповідно (значення P не вказано).

Спеціалісти стверджують, що ще занадто рано говорити про застосування даного методу лікування у великій популяції, тим більше, що це інвазивна процедура, але це необхідно більш детально вивчити вегетативні нейромодуляційні методи лікування серцево-судинних захворювань і, зокрема, аритмій.

В даний час тривають вісім рандомізованих контрольованих випробувань, які дозволять краще зрозуміти роль вегетативної нейромодуляційної терапії та профілактики ПОФП після операції на серці, включаючи три випробування з епікардіальною ін'єкцією ботоксу.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org