Для шлуночкової тахікардії (ШТ) катетерна абляція часто розглядається як варіант останньої надії, однак останнім часом лунають думки, що антиаритмічним препаратам приділяється надмірна увага.
У дослідженні VANISH2 дослідники намагалися дати відповідь на це питання, зосередившись на пацієнтах із ШТ та ішемічною кардіоміопатією після інфаркту міокарда (ІМ). Науковці спостерігали за 416 пацієнтами протягом приблизно 4 років, порівнюючи ефективність первинного лікування катетерною абляцією з лікуванням препаратами соталол або аміодарон.
У обох групах спостерігалися побічні ефекти, проте первинна кінцева точка — комбінований показник загальної смертності, ШТ, адекватного шоку від імплантованого дефібрилятора (ІКД) або персистуючої ШТ — частіше виникала у пацієнтів, які отримували медикаментозне лікування, ніж у тих, кому проводили абляцію (60,6% проти 50,7%; відношення ризиків — 0,75; 90% ДІ: 0,58–0,97; P = 0,03).
Упродовж 30 днів після процедури в групі абляції летальність становила 1%, а нефатальні побічні ефекти — 11,3%. У групі медикаментозного лікування смерть виникла у 0,5% пацієнтів, а нефатальні побічні ефекти — у 21,6%.
Дослідники зазначають, що стратегія первинної абляції продемонструвала зниження ризику комбінованої кінцевої точки, хоча обидва підходи були пов’язані з побічними ефектами і мали обмежену ефективність.
Дослідження VANISH2 ґрунтується на попередньому випробуванні VANISH1, у якому порівнювали катетерну абляцію з ескалацією дози антиаритмічного лікування у пацієнтів після ІМ, які вже приймали препарати, але мали рецидиви ШТ.
У середньому за 27,7 ± 17,1 місяця спостереження комбінована кінцева точка (смерть, ШТ або адекватний шок ІКД) виникла у 59,1% пацієнтів у групі абляції та у 68,5% у групі ескалації терапії. Різниця у смертності між групами не була значущою. Однак у групі абляції зафіксовано 2 перфорації серця та 3 випадки масивної кровотечі. У групі ескалації терапії — 2 смерті через легеневу токсичність та 1 через печінкову недостатність.
У VANISH1 абляція мала ефект, подібний до медикаментозної терапії, але пацієнти вже не відповідали на ліки і стояли перед вибором: збільшити дозу аміодарону, перейти на соталол або провести абляцію.
Нинішні настанови рекомендують абляцію лише після невдачі медикаментозної терапії. Проте нові дослідження перевіряють можливість застосування абляції як терапії першої лінії у пацієнтів з кардіоміопатією та ШТ.
У дослідженні PARTITA брали участь пацієнти з ішемічною та неішемічною кардіоміопатією, яким показана імплантація ІКД. Після першого адекватного шоку пацієнтів рандомізували на негайну абляцію або стандартну терапію. Первинна кінцева точка — смерть з будь-якої причини або госпіталізація через погіршення серцевої недостатності. Абляція після першого шоку знижувала ризик комбінованої кінцевої точки, смертність та частоту шоків ІКД.
У дослідженні PAUSE-SCD вивчали катетерну абляцію моноформної ШТ при імплантації ІКД. Пацієнтів рандомізували на абляцію + ІКД або медикаментозну терапію + ІКД. Первинна кінцева точка — рецидив ШТ, госпіталізація через ССЗ або смерть. У групі абляції ці події виникали у 49,3% пацієнтів проти 65,5% у контрольній групі, в основному завдяки зниженню рецидивів ШТ. Проте різниці у смертності або госпіталізаціях не було.
Обидва дослідження показали, що абляція після імплантації ІКД або після першого шоку зменшує рецидиви ШТ, але її вплив на смертність менш очевидний.
У дослідженні SURVIVE-VT (2022) пацієнтів з ішемічною кардіоміопатією та шоком ІКД рандомізували на абляцію або антиаритмічну терапію. Абляція знижувала комбіновану кінцеву точку, головним чином за рахунок зменшення тяжких ускладнень лікування. Відмінностей у серцево-судинній смертності не виявлено.
VANISH2 відрізняється від попередніх досліджень великим обсягом вибірки. Науковці зазначають, що усі ці результати однозначні: абляція переважає медикаментозне лікування щодо комбінованих кінцевих точок, хоча переваги в виживаності поки не доведені.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org