Результати мета-аналізу 5 рандомізованих досліджень показали, що терапія бета-блокаторами після інфаркту міокарда (ІМ) не знизила частоту загальної смертності, повторного ІМ або серцевої недостатності у пацієнтів із фракцією викиду лівого шлуночка (ФВ ЛШ) щонайменше 50.
Поштовхом до виконання метааналізу стали спостереження, зроблені під час роботи над Рекомендаціями Європейського товариства кардіологів 2017 року з ведення пацієнтів з ІМ з елевацією сегмента ST.
Дослідники зазначають, що усі доступні рандомізовані дослідження були проведені до ери реперфузії, до рутинного інвазивного ведення, до повної реваскуляризації та до широкого застосування подвійної антитромбоцитарної терапії й статинів. У тих ранніх дослідженнях 1980-х років бета-блокатори демонстрували користь переважно завдяки зниженню злоякісних аритмій та прогресування серцевої недостатності. Однак у сучасній практиці частота злоякісних аритмій і серцевої недостатності у пацієнтів із збереженою фракцією викиду є дуже низькою.
Ця зміна частоти подій ставить під сумнів необхідність застосування бета-блокаторів у пацієнтів зі збереженою ФВ ЛШ.
Щоб відповісти на це клінічне питання, науковці провели метааналіз, який включав 17 801 пацієнта з п’яти відкритих рандомізованих досліджень: REBOOT (n = 7459), REDUCE-AMI (n = 4967), BETAMI (n = 2441), DANBLOCK (n = 2277) та CAPITAL-RCT (n = 657). В усіх п’яти дослідженнях пацієнтів із нещодавнім ІМ, відсутністю інших показань до бета-блокаторів та ФВ ЛШ ≥50% рандомізували до терапії бета-блокатором або відсутності такої.
Первинною кінцевою точкою метааналізу була комбінована частота: смерть від будь-якої причини, ІМ або серцева недостатність.
Загалом 49,6% пацієнтів отримували бета-блокатор, а 50,4% — не отримували.
За медіанного періоду спостереження 3,6 року частота первинної кінцевої точки була подібною в групі бета-блокаторів та без бета-блокаторів (8,1% проти 8,3%; P = 0,54).
Також аналіз окремих компонентів первинної кінцевої точки не виявив значущих відмінностей між групами:
• смерть від будь-якої причини (HR 1,04; 95% ДІ 0,89–1,21)
• інфаркт міокарда (HR 0,89; 95% ДІ 0,77–1,03)
• серцева недостатність (HR 0,87; 95% ДІ 0,64–1,19)
Спеціалісти стверджують, що ці дані свідчать: у сучасну еру роль бета-блокаторів у пацієнтів із нормальною ФВ ЛШ, ймовірно, є обмеженою.
Це не стосується пацієнтів, які мають інші показання для застосування бета-блокаторів, такі як низька ФВ ЛШ, фібриляція передсердь або артеріальна гіпертензія. Також це не стосується гострого періоду ІМ у пацієнтів, які мають гіпертензію та тахікардію, де бета-блокатори є корисними.
Науковці пояснюють, що механізми, завдяки яким бета-блокатори дають користь після ІМ, включають: зниження злоякісних аритмій, запобігання несприятливому ремоделюванню шлуночків та антиангінальну дію. Але у пацієнтів із збереженою фракцією викиду (тобто з невеликою площею рубця) ризик злоякісних аритмій і ймовірність несприятливого ремоделювання є дуже низькими. Крім того, оскільки пацієнти лікуються згідно з сучасними стандартами — із повною реваскуляризацією — потреба в антиангінальній дії бета-блокаторів мінімальна. Тому не дивно, що в сучасних рандомізованих дослідженнях не було виявлено клінічно значущої користі в цієї категорії пацієнтів.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org