Лікування серцевої недостатності (СН) інгібітором НЗКТГ-2 емпагліфлозином супроводжувалося додатковою активацією осі еритропоетин–еритроферон–трансфериновий рецептор–гепсидин (TfR1), однак системне запалення може обмежувати здатність еритроферону пригнічувати гепсидин і мобілізувати доставку заліза. Про це свідчать результати досліджень EMPEROR.

Науковці проаналізували результати у 1 139 пацієнтів, які отримували плацебо або емпагліфлозин у рамках досліджень EMPEROR-Reduced і EMPEROR-Preserved. Дослідники вимірювали біомаркери метаболізму заліза у сироватці крові на початку, через 12 і 52 тижні, щоб охарактеризувати взаємозв’язки між цими біомаркерами, клінічним станом пацієнтів і впливом емпагліфлозину на еритропоез та перебіг СН.

У порівнянні з плацебо, вже через 12 тижнів лікування емпагліфлозином призводило до підвищення рівня гемоглобіну на 0,6–0,9 г/дл (p<0,001). Цей ефект супроводжувався додатковою активацією осі еритропоетин–еритроферон–TfR1–гепсидин і збільшенням використання заліза. Кореляції між біомаркерами заліза вказували на функціонування цієї осі. Автори зазначають, що зі зростанням тяжкості СН у пацієнтів підвищувалися рівні еритропоетину, еритроферону і TfR1 (p для оцінки тенденції<0,01). Рівні цих білків також передбачали підвищений ризик серцево-судинної смерті або госпіталізації з приводу СН (p<0,01 для всіх).

У пацієнтів, які мали ознаки дефіциту заліза на початку дослідження і отримували емпагліфлозин, еритроцитарна відповідь була зниженою (p для оцінки тенденції 0,04), однак це не зменшувало клінічні переваги щодо перебігу СН.

Зазначаючи подальшу активацію осі під дією емпагліфлозину і потенційне обмеження функції еритроферону в умовах системного запалення, науковці говорять, що у пацієнтів із наявним дефіцитом заліза до початку лікування виникаюча гіпоферемія може бути достатньою для обмеження еритроцитарної відповіді, але не для зниження переваг емпагліфлозину при СН.

Спеціалісти зазначають, що інгібітори НЗКТГ-2 і утилізація заліза тісно пов’язані, і науковці лише починають розкривати різноманітні механізми, які сприяють клінічній ефективності цього класу препаратів у серцево-судинних, ниркових та метаболічних захворюваннях. Обнадійливо, що наявність дефіциту заліза не зменшує клінічну ефективність іНЗКТГ-2 при СН, тому зусилля для їх впровадження в клінічну практику мають тривати.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org