Дослідження BrightN продемонструвало зниження систолічного артеріального тиску в середньому на 20,3 мм рт. ст., 17,5 мм рт. ст. і 12,1 мм рт. ст. при застосуванні баксдростату 2 мг, 1 мг і 0,5 мг після 12 тижнів спостереження у 248 пацієнтів, які не змогли досягти цільового артеріального тиску на рекомендованих дозах щонайменше трьох антигіпертензивних засобів, включаючи діуретик.
Після поправки на зміну -9,4 мм рт. ст., що спостерігається в групі плацебо, була статистично суттєва різниця в 11,0 мм рт. ст. у групі 2 мг бакдростату (P = 0,0001) та 8,1 мм рт. ст. у групі 1 мг баксдростату (Р = 0,003).
Скоригована зміна діастолічного артеріального тиску була значущою лише для дози 2 мг (-5,2 мм рт. ст.; P = 0,004).
Пероральний прийом бакдростату один раз на день мав прийнятний профіль побічних ефектів, і жоден пацієнт не помер.
Протягом як мінімум 20 років дослідники намагалися створити ліки, які б знижували рівень альдостерону безпосередньо за рахунок інгібування синтезу гормонів, а не за рахунок блокування рецепторів мінералокортикоїдів.
Що робить це надзвичайно важким, так це те, що фермент, який виробляє альдостеронсинтазу, та фермент, необхідний для синтезу кортизолу, 11-бета-гідроксилазу, на 93% схожі за послідовністю. Бакдростат здатний вибірково блокувати альдостеронсинтазу і, таким чином, вироблення альдостерону, не блокуючи також вироблення кортизолу, пояснюють науковці.
Протягом 12 тижнів спостереження у новому дослідженні використання бакдростату призвело до зниження рівня альдостерону у сироватці в межах від 3,0 нг/дл при дозі 0,5 мг до 4,9 нг/дл при дозі 2 мг. Рівні альдостерону в сечі за 24 години знизилися за всіх трьох протестованих доз.
Бакдростат підвищував активність реніну в плазмі на 3,6, 5,0 та 13,8 мг/мл/год при дозах 0,5, 1,0 та 2,0 мг відповідно, що свідчить про його вплив на зниження вмісту солі та рідини. Рівні кортизолу в сироватці не знижувалися в жодній із груп, які приймали досліджуваний препарат протягом усього дослідження.
Бакдростат добре переносився без жодних серйозних побічних ефектів, пов'язаних із лікуванням. Загалом у 10 пацієнтів виникли 18 серйозних небажаних явищ, 6 з яких були у пацієнтів з уросепсисом.
Десять небажаних явищ, що становлять особливий інтерес, сталися у восьми пацієнтів, у тому числі один випадок гіпотензії, три випадки гіпонатріємії та шість випадків гіперкаліємії.
Рівні калію варіювалися від 6,0 до 6,3 ммоль/л (від 6,0 до 6,3 мекв/л) у трьох пацієнтів та від 5,5 до 5,9 ммоль/л (від 5,5 до 5, 9 мекв/л) принаймні двічі у трьох інших. Чотири пацієнти змогли відновити прийом бакдростату та завершити дослідження, тоді як двоє пацієнтів припинили лікування, один з яких був пацієнтом з уросепсисом.
Досліджувана популяція була відносно різноманітною: 33–48% учасників були латиноамериканцями, а 23–32% були чорношкірими.
На початковому етапі всі пацієнти мали артеріальний тиск сидячи щонайменше 130/80 мм рт. ст. (у середньому 147,8/87,9 мм рт. ст.) на фоновій терапії, яка включала діуретик у 100%, препарат, спрямований на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему в 91%-96%, бета-блокатор у 52%-68% і блокатор кальцієвих каналів у 64%-70%.
Науковці вважають, що ці дані свідчать про те, що бакдростат має потенціал для лікування захворювань, пов'язаних із надлишком альдостерону, включаючи гіпертонію та первинний гіперальдостеронізм.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org