Rss для Webcardio.org WebCardio.ORG в twitter WebCardio.ORG в FaceBook WebCardio.ORG на Youtoube WebCardio.ORG на Linkedin

Електронний науково-практичний журнал про кардіологію
23.05.2024

Компанія Берлін-Хемі, підрозділ компанії Менаріні Груп. Менаріні Груп

 

 

 

 

29.10.2023 17:23
Версія для друку
  • RSS

Припинення прийому тикагрелору через задишку 

Результати нового дослідження показали, що прийом тикагрелору було припинено через задишку у 9,1% пацієнтів, причому більшість випадків припинення лікування відбулося в перші 3 місяці після початку.

Основними питаннями  для вивчення були: яка захворюваність і які наслідки та предиктори припинення прийому тикагрелору, пов’язаного з задишкою, після черезшкірного коронарного втручання (ЧКВ)?

Рандомізоване, плацебо-контрольоване дослідження TWILIGHT (Ticagrelor with Aspirin or Alone in High Risk Patients After Coronary Intervention) включало 9006 пацієнтів із високим ризиком ішемії або кровотечі, які пройшли успішне ЧКВ з імплантацією стента з лікарським покриттям. Основні критерії виключення включали наявність інфаркту міокарда з підйомом сегмента ST (STEMI), кардіогенний шок, попередній інсульт або потребу в пероральних антикоагулянтах. Пацієнти отримували лікування тикагрелором у дозі 90 мг двічі на добу та аспірином, вкритим кишковорозчинною оболонкою, 81-100 мг на добу протягом 3 місяців після ЧКВ. Пацієнти, у яких не було подій і які дотримувалися лікування через 3 місяці були рандомізовані 1:1  подвійним сліпим методом для прийому аспірину або плацебо на додаток до тикагрелору протягом додаткових 12 місяців. Усіх пацієнтів,  що повністю припинили прийому тикагрелору через задишкою, було включено до цього аналізу, незалежно від того, чи перейшли вони на інший пероральний інгібітор P2Y12. Результати, оцінені в цьому попередньому аналізі, включали частоту припинення лікування тикагрелором пов’язаної з задишкою, незалежні предиктори задишки та ризик ішемії та кровотечі після припинення лікування у пацієнтів, рандомізованих до групи монотерапії тикагрелором проти тикагрелору плюс аспірин через 3 місяці після ЧКВ.

Під час 15-місячного спостереження загалом 794 пацієнти припинили прийом антиагрегантів (98,4% тикагрелор, 1,6% аспірин або відповідне плацебо) через задишку. З тих, хто припинив прийом тикагрелору, 4,6% відновили прийом тикагрелору, 89,6% перейшли на інший інгібітор P2Y12, а 5,8% не відновили жодного інгібітора P2Y12. Загалом у цей аналіз було включено 745 (9,1%) пацієнтів. Більше пацієнтів припинили прийом тикагрелору в перші 3 місяці, ніж між 3 і 15 місяцями після ЧКВ (6,4% проти 2,8%). Пацієнти з задишкою були старшого віку, з вищим індексом маси тіла, з більшою кількістю серцево-судинних факторів ризику та супутніх захворювань.

Незалежні предиктори припинення прийому тикагрелору, пов’язаного з задишкою, включали поточний статус куріння, попереднє ЧКВ, гіперхолестеринемію, попереднє аортокоронарне шунтування (АКШ), захворювання периферичних артерій, ІМТ ≥30 кг/м2, азіатську расу (нижчий ризик) і вік ≥65 років (вищий ризик). Вік був найсильнішим прогностичним фактором припинення прийому тикагрелору, пов’язаного з задишкою (вік 65-74 роки: співвідношення ризиків [HR], 1,7; 95% довірчий інтервал [ДI], 1,43-2,03; вік ≥75 років: HR, 2,25; 95% ДІ , 1.81-2.78). Азіатська раса була пов’язана з меншим ризиком припинення прийому тикагрелору, пов’язаного із задишкою (HR, 0,25; 95% ДІ, 0,18-0,38). Монотерапія тикагрелором була пов’язана з нижчою частотою кровотеч 2, 3 або 5 типу. Не було суттєвої різниці у частоті смерті, ІМ або інсульту (5% проти 7,1%; p = 0,566) або сукупності кровотеч 3, 4 або 5 типу BARC, смерті, ІМ або інсульту (8,8% порівняно з 17,2%; p = 0,1) між монотерапією тикагрелором порівняно з тикагрелором плюс аспірин.

У дослідницькому аналізі припинення прийому тикагрелору, пов’язане з задишкою, не було пов’язане з вищим ризиком подальших ішемічних подій порівняно з тикагрелором плюс аспірин.

Припинення прийому тикагрелору через задишку спостерігалося у 9,1% пацієнтів і, як правило, відбувалося раніше, ніж пізніше після ЧКВ. Кілька демографічних і клінічних умов передбачали припинення лікування і можуть бути корисними для виявлення пацієнтів із ризиком недотримання терапії.

Дослідження монотерапії тикагрелором вимагає більш ретельного вивчення  випадків припинення лікування через задишку. Науковці зауважують, що ймовірні механізми задишки включають регуляцію аденозину через пряме інгібування рецепторів P2Y12 на нейронах. У TWILIGHT використовував стандартизований алгоритм для усунення задишки, щоб сприяти прихильності, незважаючи на ці заходи, рівень припинення лікування становив 9,1%. Дослідники заявляють, що виявлення потенційних демографічних та клінічних станів, пов’язаних із підвищеним ризиком припинення прийому тикагрелору, може дозволити своєчасно виявити та вжити заходів у цих вразливих підгрупах.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org

 

Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.webcardio.org.
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Теми