Міфи, наслідки та факти про вплив SARS-CoV-2 на здоров’я серцево-судинної системи обговорювалися на 39-му Конгресі Кардіологічного товариства в Ріо-де-Жанейро (SOCERJ).
Одна з тем стосувалась дискусії навколо захворюваності міоперикардитом та міокардитом після вакцинації від COVID-19. Спеціалісти, опираючись на дані метааналізу, стверджують, що захворюваність на міоперикардит істотно не відрізнялася між людьми, які отримували вакцину проти COVID-19, і тими, хто цього не зробив. Навпаки, у порівнянні з вакциною проти віспи, захворюваність на міоперикардит після введення вакцини проти COVID-19 була нижчою.
Це підтверджує, що лікарі повинні продовжувати рішуче рекомендувати вакцинацію проти COVID-19. Науковці зазначити, що при оцінці цих рідкісних випадків виявлено вищу захворюваність у пацієнтів чоловіків, молодше 30 років, тих, хто отримує другу дозу вакцини, особливо мРНК-вакцину. Тим не менш, захворюваність була низькою, приблизно 40 випадків на мільйон доз. Навіть коли були випадки поствакцинального міоперикардиту, вони, як правило, були дуже легкими, з незначним некрозом, і загальна систолічна функція була збережена. Коли є перикардіальний випіт, він незначний. Це означає, що прогноз хороший, а це найголовніше.
Але залишається питання: як лікувати випадки міоперикардиту та міокардиту після зараження SARS-CoV-2? У новому дослідженні оцінювали 148 пацієнтів, госпіталізованих з COVID-19, у яких рівень тропоніну був підвищений. Жоден пацієнт не мав сегментарної дисфункції, і глобальна функція була збережена.
За словами науковців, лікування може включати колхіцин та інші протизапальні засоби, але це залежить від симптомів. Якщо це міоперикардит із легким болем, не рекомендують проводити лікування. Коли біль є рефрактерним, використовуються два види лікування: колхіцин та НПЗП, але випадки зазвичай легкі, і пацієнти добре реагують на класичну дозу негормональних протизапальних засобів, такий як ібупрофен, який має менше побічних ефектів.
Найбільшою проблемою при веденні пацієнтів є діагностика захворювання та прийняття рішення про те, чи проводити катетеризацію, і найкращий час для цього. Чи є у пацієнта міоперикардит, синдром Такоцубо або гострий коронарний синдром? Ехокардіограма є ключовою діагностичною процедурою. Якщо ехокардіограма не визначить жодних ознак зміни сегмента, що відповідає електрокардіограмі, якщо залишаються сумніви, тоді необхідно виконати КТ-ангіографію або МРТ, які можуть підтвердити або не підтвердити міоперикардит.
Іншою темою, яка обговорювалася під час заходу, було використання профілактичних антикоагулянтів для запобігання та лікування тромбоемболії після інфекції SARS-CoV-2.
В дослідженні MICHELLE оцінювали тромбопрофілактику ривароксабаном у дозі 10 мг/добу. Але коли у пацієнта спостерігається тромбоемболія, будь то венозна, легенева чи артеріальна, це беззаперечно. Тепер залишається питання, чи слід продовжувати антикоагулянтну терапію протягом періоду після інфекції.
Дослідники заявляють, що рівні D-димеру не повинні бути єдиним маркером для застосування ривароксабану; однак всі пацієнти у важкому стані та які отримують інтенсивну терапію повинні отримувати фармакологічну профілактику, якщо немає протипоказань. Крім того, у патофізіології COVID-19 тромбоз є відповідальним за загострення захворювання. Проте ще немає остаточного розуміння рекомендованого режиму дозування та тривалості застосування антикоагулянтів. В основному це пов’язано з тим, що були випадки кровотечі та судинних ускладнень. За словами лікарів, тривала терапія, заснована лише на тяжкості та рівнях D-димеру, наражає пацієнта на ризик кровотечі, пов’язаний з інвазивними процедурами, зводячи нанівець можливі переваги.
Закривалася конференція розглядом питання щодо процесу серцевої реабілітації після COVID-19 та про те, як пацієнтам відновити фізичну активність. Тут панувала думка, що навіть пацієнти, у яких не було ускладнень, повинні пройти обстеження у кардіолога. Якщо все буде нормально, повернутися до тренування після відсутності симптомів можна протягом 10 днів.
Для пацієнтів, які перенесли важку форму COVID-19 і мали ускладнення, процес відбувається повільніше і вимагає більш ретельного догляду. Це пояснюється тим, що в багатьох випадках пацієнти відчувають втрату м’язової маси та функції. Для цих пацієнтів протокол повинен бути індивідуальним. Крім того, включивши оцінку перед початком реабілітації, можна скласти стратегію визначення пріоритетів.
Що стосується міокардиту та міоперикардиту, то в протоколі вказано, що пацієнти не повинні мати жодних симптомів протягом 30 днів і не повинні мати вираженого перикардіального випоту. Пацієнти також повинні пройти контрольну ехокардіограму та МРТ через 3 місяці, перш ніж вони зможуть повернутися до фізичних вправ самостійно. Лікарям потрібно стратифікувати ризик. Ураженість міокарда має бути менше 20%, не повинно бути серйозної аритмії під час стрес-тесту, у пацієнтів не повинно бути симптомів, з негативними маркерами запалення. Потім рекомендується повернутися до фізичної активності під наглядом. Через 6 місяців пацієнти повинні бути ще раз обстежені, і якщо немає серйозних ознак, можна рекомендувати фізичні навантаження без нагляду.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org