Результати великого дослідження показали, що більшість пацієнтів із запущеною хронічною хворобою нирок (ХХН) і інфарктом міокарда без підйому сегмента ST (ІМбпST) краще переносять коронарну ангіографію з реваскуляризацією і без неї, ніж медикаментозну терапію.

Інвазивне лікування було пов'язано з більш низькою смертністю, серйозними несприятливими серцево-судинними подіями (MACE) і необхідністю реваскуляризації з мінімальним підвищеним ризиком госпітального постпроцедурного гострого пошкодження нирок (ГПН), що вимагає діалізу  чи супроводжується великою кровотечею.

Поширена ХХН є незалежним прогностичним фактором смертності і захворюваності у пацієнтів з ІМбпST. Однак при ХХН відсутні докази ефективності і безпеки інвазивного лікування в порівнянні з медикаментозним лікуванням.

Нещодавнє рандомізоване клінічне дослідження  ISCHEMIA-CKD в цій популяції високого ризику виявило відсутність користі і збільшення частоти інсультів при початковому інвазивному лікуванні в порівнянні з оптимальною медикаментозною терапією.

Для нового дослідження використовувалися дані пацієнтів з ІМбпST з ХХН 3, 4, 5 стадій і останньою стадією ниркової недостатності (ТНН). В цілому інформація про  141 052 пацієнта була доступна для оцінки лікування в стаціонарі і  про 133 642 пацієнта - після виписки.

Лікарняна і шестимісячна смертність - основний результат дослідження - сприяла інвазивному лікуванні на всіх стадіях ХХН і ТНН, але не досягла статистичної значущості для 5 стадії ХХН.

Шестимісячний MACE, включно зі смертністю, інфарктом міокарда, інсультом і повторною госпіталізацією через серцеву недостатність, був значно кращим в усіх групах з інвазивним лікуванням. 

Криві Каплана-Мейера для смертності показали аналогічні переваги для інвазивної стратегії на всіх стадіях ХХН, знову ж за винятком 5 стадії.

Що стосується госпітальної безпеки, частота інсультів істотно не розрізнялася між двома стратегіями лікування у всіх групах.

Однак частота постпроцедурного ГПН, що вимагає діалізу, була нижче при медикаментозному і інвазивному лікуванні ХХН 3 стадії (0,43% проти 0,6%; HR 1,39; P = 0,016), стадії 4 (1,2% проти 2,0% ; HR 1,87; P <0,001), і стадії 5 (3,7% проти 4,3%; HR 1,17; P = 0,527).

Частота сильних кровотеч, що вимагають переливань, було меншою при медикаментозному лікуванні на всіх стадіях ХХН, але не при ТНН:

• 3-тя стадія ХХН: 2,5% проти 2,8% (ВР 1,11; P = 0,078; NNH = 333).

• ХХН 4 стадії: 2,9% проти 4,0% (HR 1,42; P <0,001; NNH = 91)

• ХХН 5 стадія: 2,2% проти 4,7% (HR 2,17; P = 0,008; NNH = 40).

Показники безпеки щодо  судинних ускладнень, великих кровотеч, гострої ниркової недостатності або повторної госпіталізації через інсульт через 6 місяців істотно не розрізнялися для інвазивного і медикаментозного лікування ХХН стадії 3 (обидві 3,3%), стадії 4 (4,5% і 4,2%) стадії 5 (3,9% проти 4,3%).

Аналіз спирався на дані кодування для точної швидкості клубочкової фільтрації і не містив інформації про використання контрастних речовин, кристалоїдів перед процедурою і використання нефротоксичних препаратів до або під час госпіталізації. У базі даних не було даних про позалікарняну смертність.

Науковці зазначають, що однією з сильних сторін дослідження було те, що в нього були включені всі бажаючі, на відміну від рандомізованих випробувань, які зазвичай виключають пацієнтів з найвищим ризиком.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org