На сьогодні залишається до кінця не з'ясований вплив інгібіторів натрій-глюкозного котранспортера-2 (SGLT2) на ниркову недостатність. Крім того, в попередніх дослідженнях не було достатньої доказової бази для надійної оцінки неоднорідності ефектів та їх впливу на нирки за різними рівнями передбачуваної швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) і альбумінурії. Науковці прагнули зробити систематичний огляд і метааналіз, щоб оцінити вплив інгібіторів SGLT2 на нирки у пацієнтів з діабетом 2 типу і визначити узгодженість величини ефекту в різних дослідженнях і на різних рівнях ШКФ і альбумінурії.

Дослідники провели систематичний огляд і метааналіз результатів рандомізованих, контрольованих, серцево-судинних або ниркових досліджень щодо інгібіторів SGLT2, в яких повідомлялося про вплив на нирки у людей з ЦД 2 типу. Первинним результатом було поєднання діалізу, трансплантації або смерті від патології нирок. Науковці використовували моделі випадкових ефектів для отримання сумарних відносних ризиків (ВР) з 95% ДІ та метарегресії випадкових ефектів для вивчення модифікації ефекту підгрупами базової ШКФ, альбумінурії і використання блокади ренін-ангіотензинової системи (РАС). Цей огляд зареєстрований в PROSPERO (CRD42019131774).
З 2085 виявлених записів чотири дослідження відповідали зазначеним критеріям включення, оцінюючи три інгібітори SGLT2: емпагліфлозин (EMPA-REG OUTCOME), канагліфлозин (дослідження CANVAS і CREDENCE) і дапагліфлозин (DECLARE-TIMI 58). З 38 723 учасників 252 - потребували діалізу або трансплантації або померли від захворювання нирок, у 335 розвинулася термінальна стадія захворювання нирок, а у 943 - гостре пошкодження нирок. Інгібітори SGLT2 істотно знижували ризик діалізу, трансплантації або смерті через патологію нирок (ВР 0,67, 95% ДІ 0,52-0,86, р = 0,0019), ефект постійний у всіх дослідженнях (I 2 = 0%, p неоднорідність = 0,53). Інгібітори SGLT2 також позитивно впливали на кінцеву стадію захворювання нирок (0,65, 0,53-0,81, р <0,0001) і гостре пошкодження нирок (0,75, 0,66-0,85, р <0,0001), з послідовними перевагами за всіма дослідженнями. Хоча дослідники виявили деякі докази того, що пропорційний ефект інгібіторів SGLT2 може слабшати при зниженні функції нирок (p-тренд = 0,073), були чіткі, окремі докази переваг для всіх підгруп за ШКФ, в тому числі для учасників з базовим рівнем ШКФ 30- 45 мл / хв на 1,73 м 2 (ВР 0,70, 95% ДІ 0,54-0,91, р = 0,0080). Ренопротекція також була постійною в усіх дослідженнях, незалежно від вихідної альбумінурії (р тренд = 0,66) і використання блокаторів РАС (р гетерогенність = 0,31).
Результати метааналізу показали, що інгібітори SGLT2 знижували ризик діалізу, трансплантації або смерті через захворювання нирок в осіб з ЦД 2 типу і забезпечували захист від гострого пошкодження нирок. Ці дані надають істотні докази, що підтверджують використання інгібіторів SGLT2 для запобігання основних ниркових ускладнень у людей з ЦД 2 типу.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org