Результати нового дослідження показали, що процедура ультразвукової денервації нирок (уДНН) у пацієнтів з резистентною артеріальною гіпертензією була пов’язана зі зниженням АТ як і при проведенні плацебо-дослідження та характеризувалася використанням меншої кількості ліків.
У групі уДНН було додано менше ліків (0,7 проти 1), і менше пацієнтів у цій групі отримували антагоністи альдостерону через 6 місяців (40% проти 61%).
До цього рандомізованого плацебо-контрольованого клінічного дослідження включалися пацієнти з 2016 р. по 2020 р. Учасники з денним амбулаторним АТ 135/85 мм рт.ст. або вище після 4 тижнів лікування однією таблеткою потрійної комбінованої терапії (блокатор рецепторів ангіотензину, блокатор кальцієвих каналів та тіазидний діуретик) з розрахунковою швидкістю клубочкової фільтрації (рШКФ) ≥40 мл/хв/1,73 м2 були випадковим чином розподілені в групу уДНН або плацебо групу без змін терапії протягом 2 місяців. З 2-го по 5-й місяць, якщо домашній АТ становив 135/85 мм рт. ст. і вище, розпочинали стандартизовану ступінчасту антигіпертензивну терапію, починаючи з антагоністів альдостерону. Кінцева точка дослідження включала 6-місячну зміну ліків, зміну денного амбулаторного систолічного АТ, зміну домашнього систолічного АТ з поправкою на вихідний АТ, а також ліки та безпеку.
Загалом 65 із 69 учасників у групі уДНН і 64 із 67 учасників у групі плацебо (середній вік, 52,4 року; 104 чоловіки [80,6%]) із середньою рШКФ 81,5 мл/хв/1,73 м2 мали добові амбулаторні вимірювання АТ протягом 6 міс. У групі уДНН було додано менше препаратів (середнє, 0,7 препарату) порівняно з плацебо (середнє, 1,1 препарату; p = 0,045), і менше пацієнтів у групі уДНН отримували антагоністи альдостерону в 6 місяців (26 із 65 [40,0%] проти 39 із 64 [60,9%]; p = 0,02). Незважаючи на менш інтенсивне стандартизоване ступінчасте антигіпертензивне лікування, середній денний амбулаторний АТ через 6 місяців становив 138,3 мм рт. ст. при уДНН проти 139,0 мм рт. ст. при плацебо (додаткове зниження на -2,4 проти - 7,0 мм рт. ст. з 2 місяця відповідно), тоді як домашній систолічний АТ був більшою мірою знижений з уДНН на 4,3 мм рт. ст. (95% довірчий інтервал [ДІ], 0,5-8,1 мм рт. ст.; p = 0,03) порівняно з плацебо групою з поправкою на базову лінію та кількість ліків. Побічні явища були рідкісними та подібними між групами.
Результати цього невеликого, переважно чоловічого дослідження, показують, що серед пацієнтів із резистентною гіпертензією, які були випадковим чином призначені для уДНН або плацебо процедури та які мали стійке підвищення АТ через 2 місяці після процедури, уДНН було пов’язано з подібним зниженням АТ та використанням меншої кількості ліків. Віддалені наслідки катетерної денервації та її роль у клінічній практиці ще належить визначити.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org