Дослідження REDUCE, OCEANIC-STROKE та OPTIMAL-STROKE, що були представлені на сесії АНА 2026, дали нові дані про можливості поліпшення клінічних наслідків після інсульту. Дослідники вивчали два напрями лікування: запобігання тромбоутворенню та контроль артеріального тиску (АТ).
REDUCE
У дослідженні REDUCE додавання діуретика спіронолактону до лікування дорослих із неконтрольованою артеріальною гіпертензією після інсульту забезпечило нижчий середній систолічний АТ через три місяці порівняно зі стандартним лікуванням після інсульту.
У п’яти медичних центрах США до дослідження залучили 160 дорослих із підвищеним АТ, які перенесли інсульт. Середній вік учасників становив 63 роки, 38 % становили жінки. Близько 30 % учасників вказали, що вони чорношкірі, а 16 % — що мають латиноамериканське походження. Особливістю REDUCE порівняно з попередніми дослідженнями спіронолактону було те, що на момент включення учасники приймали лише два антигіпертензивні препарати.
Після включення до дослідження учасники протягом трьох–п’яти днів вимірювали АТ удома електронним тонометром. Потім їх випадковим чином розподілили на дві групи. В одній групі пацієнти щодня приймали спіронолактон у таблетках на додаток до звичної терапії, в іншій — продовжували стандартне лікування після інсульту. Результати домашнього моніторування АТ оцінювали через один, два, три та шість місяців.
Через три місяці середній систолічний АТ за даними домашніх вимірювань у групі спіронолактону був приблизно на 8 мм рт. ст. нижчим, ніж у групі стандартного лікування: близько 126 і 133 мм рт. ст. відповідно. У групі спіронолактону через три місяці також спостерігали виразніше зниження діастолічного АТ.
Рекомендованого настановами цільового АТ ≤ 130/80 мм рт. ст. досягли понад половина учасників групи спіронолактону та 30 % учасників групи стандартного лікування. За даними дослідників, пацієнти загалом добре переносили спіронолактон, а частота серйозних побічних ефектів була подібною в обох групах. Дизайн дослідження не передбачав оцінки впливу спіронолактону на ризик повторного інсульту або інфаркту міокарда. Для відповіді на це питання потрібні більші дослідження з тривалішим спостереженням.
OCEANIC-STROKE
У дослідженні OCEANIC-STROKE вивчали ефект асундексіану — інгібітора активованого фактора XI системи згортання крові (FXIa) — у пацієнтів із некардіоемболічним інсультом або транзиторною ішемічною атакою (ТІА) високого ризику. Дослідники оцінювали, чи залежить ефект лікування від вихідного судинного ризику.
Науковці розподілили пацієнтів за категоріями ризику, використовуючи варіант Фремінгемської шкали ризику (Framingham Risk Score, FRS), який не потребує лабораторних показників. В усіх категоріях ризику застосування асундексіану порівняно з плацебо знижувало ризик ішемічного інсульту, а частота кровотеч була подібною в обох групах. Для кінцевих точок ефективності та безпеки статистично значущої взаємодії між ефектом лікування та категорією ризику за FRS не виявлено. За словами дослідників, отримані дані не свідчили про те, що ефект асундексіану залежав від вихідного судинного ризику.
OPTIMAL-STROKE
У дослідженні OPTIMAL-STROKE, проведеному в 30 центрах Бразилії, вивчали інтенсивний контроль АТ у пацієнтів із підвищеним АТ, які раніше перенесли ішемічний інсульт або ТІА. Дослідники оцінювали, чи знижує лікування з цільовим систолічним АТ ≤ 120 мм рт. ст. ризик серцево-судинної смерті, нефатального інфаркту міокарда, нефатального інсульту або госпіталізації з приводу нестабільної стенокардії чи серцевої недостатності.
Майже 4500 пацієнтів розподілили до групи інтенсивного контролю АТ або групи стандартного лікування, у якій цільовий систолічний АТ становив ≤ 140 мм рт. ст. Середній вік учасників становив 64 роки, жінки становили майже половину вибірки.
За медіани тривалості спостереження майже чотири роки середній систолічний АТ становив 122,0 мм рт. ст. у групі інтенсивного лікування та 135,2 мм рт. ст. у групі стандартного лікування. Середня міжгрупова різниця становила 13,1 мм рт. ст. Подію, що входила до первинної комбінованої кінцевої точки, зареєстрували у 236 пацієнтів (10,9 %) у групі інтенсивного лікування та у 297 пацієнтів (13,5 %) у групі стандартного лікування.
У групі інтенсивного лікування частіше спостерігали стійке зниження розрахункової швидкості клубочкової фільтрації (рШКФ) на ≥ 50 % або прогресування хвороби нирок до термінальної стадії. Водночас загальна частота серйозних небажаних явищ була подібною в обох групах. За словами дослідників, більша частота несприятливих ниркових подій у групі інтенсивного лікування підкреслює важливість індивідуального вибору терапії та ретельного моніторингу.
Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org