Результати нового датського аналізу показують, що сучасні американські і європейські рекомендації щодо тривалої терапії бета-блокаторами після гострого ІМ, здаються застарілими в сучасну епоху реперфузії.
Ці рекомендації засновані на старих рандомізованих дослідженнях терапії бета-блокаторами, проведених до початку рутинного застосування перкутантного коронарного втручання і сучасної оптимальної медикаментозної терапії гострого ІМ. В епоху реперфузії проспективних контрольованих досліджень не проводилося.
Дослідники заявляють, що стабільні, оптимально проліковані пацієнти з ІМ, не отримують користі від лікування бета-блокаторами більше 3 місяців після госпіталізації - це не відноситься до пацієнтів з іншими показами до призначення бета-блокаторів, такими як серцева недостатність або фібриляція передсердь.
В аналіз були включені дані більше ніж 30 000 пацієнтів, госпіталізованих з гострим інфарктом міокарда в 2003-2018 рр., в яких не було раніше показань або протипоказань до терапії бета-блокаторами. «Оптимально пролікований» пацієнт- це пацієнт, якому була проведена перкутантна коронарна реваскуляризація і після виписки були призначені статини і аспірин. Відповідно до вимог дослідження, всі пацієнти повинні були бути стабільними через 90 днів після госпіталізації. 24 770 пацієнтів отримували тривалу терапію бета-блокаторами, а 5 407 (18%) – не отримували її. Ці дві групи були співставленні за віком, статтю, супутніми захворюваннями і призначеними медикаментами. Всі пацієнти спостерігалися протягом 3 років.
Через 3 роки після ІМ не було міжгрупових відмінностей в комбінованій кінцевій точці, що включала серцево-судинну смерть, повторний ІМ, серцеву недостатність, інсульт, стенокардію або кардіологічну операцію, з частотою 22,9% в групі бета-блокаторів і 21,6% у пацієнтів, які не отримували тривалу терапію бета-блокаторами. Частота повторного інфаркту міокарда була ідентичною і становила 6,7% в обох групах. Серцево-судинна смерть наступила протягом 3 років спостереження у 1,4% пацієнтів, які отримували терапію бета-блокаторами, і у 1,7% пацієнтів, які не приймали її, що не є суттєвою різницею.
Дослідники запевняють, що не побачили ніяких доказів кардіозахисного ефекту, але і не виявили підвищеного ризику побічних ефектів, що призводять до госпіталізації.
В ході цього аналізу порівнювалися 3-річні результати у пацієнтів, які продовжували тривале лікування статинами, і тих, хто цього не робив. Як і очікувалося, результати були значно краще у тих, хто їх приймав: 3-річна сукупна частота випадків склала 22,1% в порівнянні з 32,1% у пацієнтів, які не приймали статини; смертність від серцево-судинних захворювань 1,3% при терапії статинами і 2,1% без неї; частота рецидивів ІМ склала 6,6% в порівнянні з 10,1% без статинів; і 2,8% смертність від усіх причин при терапії статинами і 5,4% без неї.
І навпаки, смертність від усіх причин не залежала від того, отримували пацієнти тривалу терапію бета-блокаторами чи ні.
Науковці стверджують, що нове датське національне обсерваційне дослідження переконливо свідчить про те, що настав час переглянути рекомендації щодо застосування бета-блокаторів.