Пацієнтам без клінічних проявів серцево-судинних захворювань ( ССЗ) , які не можуть досягнути глікемічних цілей за допомогою існуючої гіпоглікемічної  медикаментозної терапії і у яких зниження гіпоглікемічного ризику та збільшення ваги є пріоритетними, слід додатково призначити  інкретинові препарати (інгібітори дипептидил пептидази 4 [DPP-4] або антагоністи глюкагон-пептиду – 1 [GLP-1]) або інгібітори селективного натрійзалежного транспортера глюкози – 2 (SGLT-2), як альтернативу стимуляторам секреції інсуліну, інсуліну і тіазолідиндіонам (TZD).

Пацієнти без клінічних проявів серцево-судинних захворювань ( ССЗ) , які не можуть досягнути глікемічних цілей за допомогою існуючої гіпоглікемічної  медикаментозної терапії повинні додатково отримувати антигіперглікемічні препарат з продементстрованою перевагою щодо серцево-судинних захворювань (наприклад, емпагліфлозин або ліраглутид) для зниження ймовірних серйозних серцево-судинних подій.

Для пацієнтів, які не можуть досягнути глікемічних цілей за допомогою існуючої гіпоглікемічного медикаментозного лікування без використання інсуліну, необхідно розглянути можливість включення до терапії базового інсуліну один раз на день  як альтернативу комбінованому інсуліну чи у вигляді болюса, як засобу  для зниження приросту ваги та гіпоглікемії.

Щоб знизити ймовірність нічної і симптоматичної гіпоглікемії, аналоги інсуліну тривалої дії слід розглядати як альтернативу інсуліну НПХ.

Пацієнтам, які отримують інсулін, але не досягають глікемічних цілей, необхідно провести корекцію дози або призначити додаткові антигіперглікемічні препарати (інсуліноневмісні або болюсний інсулін) з урахуванням наступного:

• Для досягнення кращого глікемічного контролю при зниженні ваги та більш низькому ризику гіпоглікемії, ніж при одноразовому або багаторазовому болюсному введенні інсуліну, розгляньте можливість введення агоніста GLP-1 як додаткового препарату до початку введення болюсного інсуліну або інтенсивної інсулінової терапії;
•  Розглянути додаткову терапію інгібітором SGLT-2 як спосіб покращення глікемічного контролю при зниженні ваги та зменшення ймовірності гіпоглікемії порівняно з введенням додаткового інсуліну;

• Розглянути додаткову терапію інгібітором DPP-4 як спосіб покращення глікемічного контролю без збільшення ваги або більшої ймовірності гіпоглікемії порівняно з введенням додаткового інсуліну.

Всі особи з цукровим діабетом повинні застосовувати всебічний, багатогранний підхід до зменшення серцево-судинного ризику, включаючи наступне:

• Цільовий рівень глікованого гемоглобіну (HbA1c) ≤7.0%;
• Систолічний і діастолічний артеріальний тиск (АТ) <130 мм рт. ст і  <80 мм рт. ст., відповідно;                                                                                                                              
• Додаткові судинно захисні препарати у більшості дорослих з ЦД;
• Досягнення і підтримання здорової ваги;
• Здорове харчування;
• Регулярна фізична активність;
• Відмова від паління.

Для зниження серцево-судинного ризику у пацієнтів з ЦД 2 чи 1 типів, інгібітори АПФ чи сартани (БРА) необхідно призначати у судинно-захисних дозах при наявності будь-якого з наступних факторів:

• Клінічні прояви ССЗ;
• Вік >55 років з наявність додаткових факторів серцево-судинного ризику  чи/і ураженням органів (альбумінурія, ретинопатія, гіпертрофія лівого шлуночка);
• Мікроваскулярні ускладнення.

Для запобігання серцево-судинних подій у пацієнтів з встановленим ССЗ призначають терапію низькими дозами ацетилсаліцилової кислоти (АСА) (81-162 мг).

При нездатності існуючої гіпоглікемічної медикаментозної терапії досягти глікемічних цілей у дорослих осіб з ЦД 2 типу з клінічними проявами ССЗ слід використовувати додатково цукрознижуючого засобу з вираженою перевагою щодо серцево-судинних захворювань (наприклад, емпагліфлозин або ліраглутид) для зниження ризику серйозних серцево-судинних подій.

Багатопрофільні команди спеціалістів повинні надавати спільну допомогу пацієнтам з ЦД і депресією для покращення наступного:

• Симптомів депресії;
• Прихильності до застосування антидепресантів та гіпоглікемічних неінсулінових препаратів;
• Глікемічного контролю.

Психосоціальні заходи, включаючи наступні, повинні бути додані до терапії лікування ЦД:

• Мотиваційні заходи;
• Стратегії подолання стресу;
• Навчання копінгу;
• Сімейна терапія;
• Керування ситуацією.

Для  досягнення кращого глікемічного контролю та зниження ризику ССЗ та загальної смертності, пацієнтам з ЦД рекомендовано протягом щонайменше 3 днів на тиждень, виконувати мінімум 150 хвилин аеробних вправ помірної та значної інтенсивност, допускаючи не більше двох послідовних днів без вправ. Допомогти контролювати глікемічний рівень  може, хоча і в меншій мірі, 90-140 хвилин на тиждень фізичних вправ або планової фізичної активності.

У пацієнтів з ЦД 2 типу, які виконують інтервальні тренування, ця форма фізичної активності (в якій короткі періоди енергійних вправ змінюються з короткими періодами відновлення з низькою або помірною інтенсивністю або спокою) може бути рекомендована для покращення кардіореспіраторних показників.

Своєчасне навчання, що направлене на покращення самообслуговування і поведінки, повинно бути запропоноване людям з ЦД.

Літературні посилання знаходяться в редакції Webcardio.org