Rss для Webcardio.org WebCardio.ORG в twitter WebCardio.ORG в FaceBook WebCardio.ORG на Youtoube WebCardio.ORG на Linkedin

Електронний науково-практичний журнал про кардіологію
22.05.2018

«Компания Alvogen была создана в 2009 году и всего за несколько лет сделала огромный прорыв в фармацевтической индустрии. Успех компании обеспечили инновационная бизнес-модель, динамичное развитие и фокус на результат.

«Фармацевтична фірма «Дарниця»

STADA CIS

Компанія Берлін-Хемі, підрозділ компанії Менаріні Груп. Менаріні Груп

Gedeon Richter

22.01.2014 21:29
Версія для друку
  • RSS

Хронічна серцева недостатність у хворих похилого віку: особливості патогенезу, діагностики та фармакотерапії. 

Хронічна серцева недостатність у хворих похилого віку: особливості патогенезу,  діагностики та фармакотерапії.

Л.Г. Воронков

Інститут кардіології ім. М.Д. Стражеска АМН України, Київ

  Діагностика та лікування хронічної серцевої недостатності (ХСН) у похилому віці мають істотні особливості. Серед даного клінічного контингенту хворих зростає частка пацієнтів з ХСН, зумовленою переважно діастолічними розладами, коли фракція викиду лівого шлуночка (ЛШ) є відносно збереженою, також збільшується частота випадків постійної ми фібриляції передсердь. Значна частота супутньої патології і вікові зміни внутрішніх органів зумовлюють у таких хворих певні труднощі щодо клінічної діагностики ХСН та впливають на фармакодинаміку деяких ліків. У разі лікуванні діуретиками літніх людей слід мати на увазі підвищений ризик артеріальної гіпотензії, азотемії та ймовірність недостатнього утримання сечі. Особливостями застосування у таких пацієнтів інгібіторів ангіотензиноперетворювального ферменту є підвищений ризик азотемії, артеріальної гіпотензії та проблематичність досягнення рекомендованих цільових доз. Зважаючи на сповільнену елімінацію дигоксину в похилому віці, підтримувальні дози останнього, з метою запобігання інтоксикації дигіталісом, мають бути зниженими (0,0625-0,125 мг/добу). Бета-адреноблокатори (ББ) слід широко призначати хворим з ХСН, в т. ч. похилого віку. Єдиним спеціально спланованим багатоцентровим випробуванням ББ при ХСН у літніх людей є дослідження SENIORS (2004), в якому продемонстровано сприятливий вплив ББ III покоління небівололу на показники клінічного прогнозу пацієнтів з ХСН, старших за 70 років, незалежно від ступеня дисфункції ЛШ. Мультидисциплінарний підхід до диспансерного нагляду хворих з ХСН похилого віку дає змогу підвищити якість їхнього життя та знизити ризик повторних госпіталізацій.                                                                                                  

  Ключові слова: хронічна серцева недостатність, похилий вік, діагностика, дисфункція лівого шлуночка, інгібітори АПФ, бета-адреноблокатори.

  Загальновідомо, що хронічна серцева недостатність (ХСН) поширюється пропорційно до віку - від 1-3 % серед 50-річних осіб до 8-14 % у людей, старших за 70 років [7, 37]. За результатами останніх досліджень - європейського IMPROVEMENT-HF (дані з 15 країн) та російського епідеміологічного ЕПОХА-О-ХСН, середній вік хворих з клінічно маніфестованою ХСН становить відповідно 70 та 69 років [1, 12]. З урахуванням Гауссівського закону розподілу значень ознак у великих вибірках, можна вважати, приблизно половина пацієнтів з ХСН мають вік за 70 років. Це найбільш "проблемні" для клініцистів хворі, про що свідчить гірша їхня виживаність та набагато вищі показники частоти й тривалості їхньої госпіталізаци порівняно з молодшими хворими. На частку осіб, старших за 70 років, припадає приблизно 2/3 усіх ліжко- днів з приводу ХСН [35, 63]. Зазначена ситуація певною мірою пов'язана з недоврахуванням особливостей патогенетичних механізмів, діагностики та лікування ХСН у похилому віці, про які йтиметься у цій публікації.

  Особливості ХСН у віці за 70 років визначаються трьома кардинальними чинниками: 1) притаманними старінню специфічними фізіологічними змінами серцево-судинної системи; 2) характерними для похилого віку фізіологічними змінами інших органів та систем; 3) супутніми захворюваннями та розладами.

  За даними С.Т Lien та співавторів (2002), частота супутньої патології в осіб віком від 65 до 98 років розподілилася таким чином: хвороби опорно-рухового апарату з больовим синдромом - 41 %, психоемоційні розлади (безсоння, депресія, збудження) - 39 %, когнітивні* розлади - 35-38 % (за різними шкалами оцінки), бронхолегенева патологія - 30 %, недостатнє втримання сечі - 29 %, цереброваскулярна патологія - 26 %, гіпотиреоїдний стан - 22 %, залізодефіцитна анемія - 14 %, цукровий діабет - 10 % [33]. Висока питома вага супутньої патології великою мірою визначає особливості діагностики та лікування літніх людей з ХСН.

  Діагностична чутливість таких суб'єктивних ознак ХСН у стані спокою, як пароксизмальна нічна задуха та ортопное (відповідно 14 та 38 %), у хворих похилого віку є нижчою, ніж у загальній популяції пацієнтів з ХСН [33]. Причини цього вбачають у наявності у багатьох таких осіб когнітивних порушень, а також маскування зазначених симптомів снодійними засобами, які нерідко приймають похилі люди через безсоння [5]. У пацієнтів з ХСН похилого віку також спостерігається нижча (38 %) специфічність такої діагностичної ознаки, як задишка, оскільки остання буває і при бронхо-легеневій патології та анемії, які нерідко спостерігаються в них.

  З когнітивними розладами пов'язують і той факт, що у 14 % осіб похилого віку об'єктивні клінічні ознаки застійної ХСН не супроводжуються суб'єктивними виявами. Лише чверть таких пацієнтів госпіталізують з приводу скарг, типових для ХСН, але майже половина їх потрапляє в стаціонар з інших мотивів (неврологічні розлади, падіння з травмуванням, хвороби опорно-рухового апарату, пневмонія тощо) [33]. Зважаючи на ці дані, варто наголосити на кончій потребі консультування інтерністом практично усіх хворих похилого віку, що потрапляють до стаціонару будь-якого профілю. Із зазначених причин у літніх хворих зростає роль ехокардіографічного дослідження як ключової ланки об'єктивізації діагнозу ХСН.

  Вікові зміни серцево-судинної системи багато в чому зумовлюють особливості перебігу ХСН у похилому віці.

  Мірою старіння через механізм апоптозу поступово зменшується кількість кардіоміоцитів

 (приблизно на 35 %) між 30 та 70 роками [42]. Натомість, компенсаторно зростає маса кожного кардіоміоцита, внаслідок чого загальний об'єм цих клітин не змінюється [29,40]. Не зазнає істотних змін і загальна маса сполучної тканини в міокарді, але відбувається певна її якісна трансформація, яка полягає у зростанні частки колагену [32]. Індекс маси міокарда у похилих людей без артеріальної гіпертензії лишається без істотних змін [29, 40]. В найстаріших (понад 75-­80 років) пацієнтів у міокарді починають виявляти амілоїдні включення [34]. Лівий шлуночок (ЛШ) людей похилого віку в нормі набуває рис концентричного ремоделювання, яке характеризується зменшенням об'єму порожнини та збільшенням товщини стінки без помітного зростання маси [27], що пов'язують з пропорційним віку зростанням післянавантаження на серце внаслідок вікових змін периферичних артерій - зростання жорсткості [32, 42]. На молекулярному рівні спостерігається насамперед зниження активності одного з ключових іонних насосів - Са2+-АТФ-ази саркоплазматичного ретикулуму (СР) [6,11, 32], який контролює "повернення" іонів Са2+ у СР під час релаксації. Зниження синтезу в міокарді протеїну Са2+-АТФ-ази СР, очевидно, є адаптивним механізмом, спрямованим на енергозбереження [42]. Втім, негативними наслідками зниження активності зазначеного насоса є перевантаження іонами Са2+ цитозолю кардіоміоцита та сповільнення активної релаксації шлуночків [41,50].

  Основні показники систолічної та насосної функції серця - фракція викиду (ФВ) ЛШ, ударний та хвилинний об'єми серця - в процесі нормального старіння в стані спокою істотно не змінюються [25]. Водночас унаслідок згадуваних вище вікових змін міокарда на структурному та молекулярному рівнях спостерігається пропорційне віку погіршення як активного, так і пасивного розслаблення ЛШ [32]. Особливо потерпає активна релаксація останнього. Про це свідчить зниження раннього наповнення ЛШ у 70-річному віці порівняно з віком 30 років приблизно на 50 %, що супроводжується зменшенням співвідношення Е/А < 1 [34, 54].

  Старіння супроводжується пропорційним віку зниженням толерантності до фізичного навантаження [57], яке насамперед зумовлене: 1) обмеженням хроно- та інотропного резервів серця внаслідок зниження чутливості міокардіальних бета-адренорецепторів [42, 55]; 2) енергодефіцитом міокарда, спричинюваним підвищенням кінцевосистолічного міокардіального стресу внаслідок підвищеного артеріального опору і, можливо, відносною коронарною недостатністю внаслідок зменшення в міокарді кількості капілярів [32, 40, 42]; 3) неможливістю повноцінної реалізації механізму Франка-Старлінга внаслідок зазначеного вище енергодефіциту та обмеження діастолічного наповнення ЛШ [25,32].

  Зазначені вище вікові зміни, з одного боку, сприяють поширенню ХСН у людей похилого віку, з іншого - зумовлюють зростання ролі діастолічної дисфункції в її патогенезі [30]. Так, збережену систолічну функцію ЛШ спостерігали в 14,5 % випадків клінічно явної ХСН у осіб, молодших за 65 років, у 32,6 % - у осіб 66-75 років та у 49,6 % - у пацієнтів, старших за 75 років [39]. За даними інших авторів, діастолічна ХСН спостерігається приблизно у 50 % пацієнтів похилого віку [19], причому у віці за 80 років систолічна функція ЛШ зберігається у 70 % хворих з ХСН [26].

  Характерною ознакою ХСН у похилому віці є збільшення кількості хворих з постійною формою фібриляції передсердь [20], що визначається вагомою роллю порушень діастолічної функції цієї когорти пацієнтів (рис. 1).

  Однією з ключових ланок патогенезу ХСН вважається ендотеліальна дисфункція. Причинами пригнічення при ХСН синтезу ендотелієм азоту оксиду (N0) є сповільнення системного кровоплину, вільнорадикальний стрес, дія підвищених концентрацій ангіотензину II та прозапальних цитокінів [21]. Негативними для перебігу ХСН наслідками дисфункції ендотелію є обмеження контррегуляторної вазодилататорної відповіді, активація системного імунного запалення, підвищення ризику внутрішньосудинного тромбозу [52]. Останнім часом доведено, що при ХСН вищий ступінь ендотеліальної дисфункції асоціюється з гіршим 5-річним виживанням хворих [22]. Негативна роль ендотеліальної дисфункції у хворих з ХСН похилого віку особливо актуальна з огляду на пропорційне вікові погіршення NO-продукуючої функції ендотелію [61] та дії азоту оксиду на активне розслаблення ЛШ [58].

  Як відомо, чинний стандарт фармакологічного лікування ХСН передбачає застосування насамперед діуретиків, інгібіторів АПФ (ІАПФ), бета-адреноблокаторів (ББ), антагоністів альдостерону, а також, за відповідними показаннями, дигоксину. Застосування цих препаратів у хворих на ХСН похилого віку має низку особливостей.

Діуретики. Терапія сечогінними засобами літніх хворих може супроводжуватися певними клінічними проблемами, а саме:

  1. меншою ефективністю тіазидних діуретиків. Останні малоефективні за швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) < ЗО мл/хв [28, 51];
  2. істотнішим ризиком артеріальної гіпотензії та азотемії на тлі активного діурезу, зумовленого петльовими діуретиками [16]. Тому не рекомендують починати лікування останніми одразу з великих доз. Слід також контролювати рівні артеріального тиску та креатиніну плазми;
  3. недостатнім утриманням сечі у третини літніх хворих. Це передбачає можливість катетеризації сечового міхура на період найактивнішої терапії діуретиками;
  4. ймовірністю в чоловіків вираженої гіпертрофії передміхурової залози, в т. ч. не діагностованої раніше. З цього випливає доцільність їхнього консультування урологом та, за потреби, тимчасової катетеризації сечового міхура на період активного діурезу.

  Інгібітори АПФ. Дані метааналізу 5 найбільших багатоцентрових досліджень ефективності ІАПФ при ХСН та післяінфарктній систолічній дисфункції ЛШ свідчать, що їхній позитивний вплив на ризик смерті, реінфаркту міокарда та повторних госпіталізацій не залежить від віку пацієнта [2З]. Водночас з віком зростає ймовірність виникнення асоційованих з прийомом ІАПФ ортостатичної артеріальної гіпотензії і, особливо, азотемії та гіперкаліємії [З1, ЗЗ]. Субаналіз багатоцентрового дослідження ATLAS (1999) засвідчив, що на тлі приймання лізиноприлу хворими віком понад 70 років артеріальна гіпотензія спостерігається приблизно в 1,5 рази частіше, а азотемія та гіперкаліємія — удвічі частіше, ніж у лікованих аналогічними дозами лізиноприлу пацієнтів віком до 70 років [49]. Тому потрібен особливо ретельний контроль АТ і відповідних лабораторних показників у хворих похилого віку під час титрування дози ІАПФ.

  Цільових доз ІАПФ у літніх хворих з ХСН вдається досягати рідше, ніж у молодших пацієнтів [16, 46]. Втім, не відомо, чи можуть офіційно рекомендовані цільові дози ІАПФ розглядатися як оптимальні для пацієнтів цієї вікової категорії, адже зазначені рекомендації грунтуються на даних тих багатоцентрових досліджень (SOLVD Treatment, VeFT II, ATLAS), в яких середній вік пацієнтів був значно нижчим, коливаючись між 61 та 64 роками [17, 44, 60].    

  Дигоксин. Як відомо, тривале приймання дигоксину істотно не впливає на ризик смерті хворих з ХСН, але, натомість, достовірно знижує частоту повторної госпіталізації з приводу СН [59].

Результати цього дослідження також засвідчили, що зазначена сприятлива дія дигоксину не залежала від віку пацієнтів, але водночас пропорційно вікові зростав ризик інтоксикації дигіталісом [48]. Остання обставина пов'язується з фізіологічним зниженням ниркової клубочкової фільтрації, яке призводить до сповільнення елімінації дигоксину [9]. Саме тому, згідно із рекомендаціями Європейського товариства кардіологів, підтримувальна доза дигоксину у хворих похилого віку має становити 1/4-1/2 від звичайної для пацієнтів молодого та зрілого віку, а саме 0,0625-0,125 мг/добу [28].

  Бета-адреноблокатори. Саме із запровадженням цього класу препаратів у практику лікування ХСН пов'язаний найвідчутніший прогрес щодо поліпшення тривалого виживання цієї категорії хворих [1З, 5З]. До останнього часу до офіційно рекомендованих для застосування у хворих з ХСН препаратів належали лише карведилол, бісопролол та спеціальна ретардна форма метопрололу- сукцинату (CR/XL) [З, 28]*. Чинні рекомендації щодо призначення саме наведених вище препаратів хворим з ХСН та систолічною дисфункцією ЛШ грунтуються переважно на переконливих результатах 4 масштабних багатоцентрових досліджень - USCP та COPERNICUS (карведилол), CIBIS-II (бісопролол) і MERIT-HF (метопролол CR/XL). Було продемонстровано, що додавання вказаних ББ до базисної терапії ІАПФ та діуретиком з тривалим (від 6 до 21 міс) прийомом знижує ризик смерті таких пацієнтів (на З4-65 %) і ризик госпіталізацій (на 18-27 %) [8, З6, 4З, 45]. Втім середній вік хворих, що увійшли у зазначені дослідження, коливався від 58 (USŒ) до 64 років (MERIT-HF). Це є підставою для певних сумнівів щодо коректності автоматичної екстраполяції згаданих результатів на старшу (за 70 років) вікову групу пацієнтів з ХСН. Попри публікацію результатів досліджень, у яких повідомлялося про адекватну клінічну переносність більшістю пацієнтів старших вікових категорій з ХСН тривалої блокади бета-адренорецепторів, зокрема, за допомогою карведилолу [10, 18], відсутність відповідного спеціально спланованого багатоцентрового дослідження певною мірою гальмувала подолання консерватизму лікарів щодо призначення ББ людям похилого віку з ХСН.

  Ситуація змінилася після завершення у 2004 р. мультицентрового дослідження SENIORS, у якому вивчали вплив нового ББ небівололу на клінічний прогноз ХСН у людей віком за 70 років.

  Вибір згаданого препарату для подібного дослідження не випадковий, з огляду на такі особливості його фармакологічної дії.

  1. Найбільша b1-селективність з усіх ББ, що нині застосовують у клініці. Так, співвідношення ступенів блокування (Ь1- та Ь2-рєцєпторів для небівололу становить 288-293 проти 26 для бісопрололу, 25 - метопрололу, 15 - атенололу, 1,9 - пропранололу [14, 15]. Зважаючи на істотний відсоток бронхообструктивної патології у хворих похилого віку з ХСН, ця характеристика доволі важлива з позицій безпечності його застосування у цієї категорії пацієнтів.
  2. Здатність збільшувати клітинами ендотелію синтез азоту оксиду [4]. Ця властивість небівололу створює передумови для нормалізації ендотеліальної функції, погіршення якої характерне як для синдрому ХСН, так і процесу старіння. За нашими даними, 12-тижневе застосування небівололу при ХСН та ФВ ЛШ < 40 % супроводжувалося достовірним зростанням величини приросту діаметра плечової артерії під час проби з реактивною гіперемією, як маркера ендотелієзалежної вазодилатації [2]. Паралельно спостерігали істотне (приблизно вдвічі) зниження концентрації циркулюючого тумор-некротичного фактора альфа [62] - показника системної імунозапальної відповіді, тісно асоційованої при ХСН з ендотеліальною дисфункцією [21]. NO-стимулювальний потенціал небівололу вбачається також корисним з позицій подолання за його допомогою порушень релаксації ЛШ [38], роль яких при ХСН значно зростає.

  У дослідження SENIORS увійшло 2128 хворих з ХСН віком понад 70 років (у середньому - 76,1). У понад третини з них була відносно збережена ФВ ЛШ ( > 35 %). Пацієнтів було рандомізовано на дві приблизно однакові групи. В одній з них на додаток до стандартного лікування ХСН, основу якого складали діуретик та ІАПФ, призначали небіволол (1067 осіб), другій - плацебо (1061 хворий). Небіволол титрували, починаючи з дози 1,25 мг/добу, 16 тиж до цільової дози 10 мг, якої вдалося досягти у 64,5 % хворих. У кінці тривалого (в середньому 21 міс) спостереження основний показник ефективності лікування (первинна кінцева точка) - кількість випадків смерті або госпіталізацій через серцево-судинні порушення - у пацієнтів, що отримували небіволол, виявився на 14 % нижчим, ніж у групі з плацебо (рис. 2). Ця різниця була статистично достовірною (р = 0,039). Причому зазначений сприятливий вплив небівололу на клінічний перебіг ХСН істотно не залежав від віку та ступеня систолічної дисфункції ЛШ (ФВ < або > 35 %) [24]. Ризик раптової смерті хворих, що лікувалися небівололом, виявився на 38 % нижчим, ніж у групі з плацебо. У молодшій (70-75 років) групі пацієнтів зі значно зниженою ФВ ЛШ ( < 35 %), в яку входило до 700 осіб, ступінь зниження загальної смертності на тлі приймання небівололу порівняно з плацебо дорівнював 38 %, що є по суті ідентичним з результатами застосування бісопрололу та метопрололу CR/XL в дослідженнях CIBIS II та MERIT-HF у хворих з практично аналогічною систолічною дисфункцією ЛШ, але молодшого віку. Про хорошу клінічну переносність небівололу пацієнтами похилого віку свідчило те, що не помічено істотної різниці в частоті зареєстрованих побічних реакцій (за винятком брадикардії) в групах з небівололом та плацебо [24].

  Результати дослідження SENIORS обгрунтовують клінічну доцільність тривалої бета-адреноблокади за допомогою небівололу у хворих похилого віку з ХСН, незалежно від ступеня дисфункції ЛШ.

  Зважаючи на нерідко знижений "комплаєнс" пацієнтів,* істотну ймовірність виникнення або загострення супутньої внутрішньої патології та підвищений ризик побічних ефектів медикаментозної терапії, хворі з ХСН похилого віку потребують підвищеної уваги в процесі диспансерного спостереження. Останнє передбачає: а) у міру можливості частіші повторні огляди; б) патронажні візити медсестри; в) регулярну співпрацю з лікарем родичів пацієнта. Запроваджений у багатьох західних країнах мультидисциплінарний підхід до курації хворих похилого віку з ХСН в амбулаторних умовах, який передбачає визначення їх клінічного стану,     медсестринську опіку та щотижневе відвідування лікаря для оцінки стану й ефективності реабілітаційних заходів, дає змогу поліпшити якість життя таких пацієнтів та знизити потребу в повторній госпіталізації [33, 47, 56]. Контакт близьких родичів таких пацієнтів з лікарем щодо контролювання ознак СН та регулярного приймання медикаментів у домашніх умовах вбачається одним із ключових моментів успішної курації поза межами стаціонару.

  Литература

  1. Беленков Ю.Н., Мареев В.Ю., Агеев Ф.Т, Даниелян М.О. Первые результаты национального эпидемиологического исследования - Эпидемиологическое обследование больных ХСН в реальной практике (по обращаемости) - ЭПОХА- О-ХСН // Сердечная недостаточность.- 2003.- № 3, Т. 4.- С. 116-120.
  2. Воронков Л.Г. Бета-адреноблокатор III поколения небиволол: перспективы применения при хронической сердечной недоста точности // Мистецтво лшування.- 2003.- № 6.- С. 72-75.
  3. АСС / AHA Guidelines for the Evaluation and Management of Chronic Heart Failure in the Adult. A report of the American College of Cardiology / American Heart Association Task Force on Practice Guidelines. 2001, by the American College of Cardiology and the American Heart Association, Inc.- 55 p.
  4. Broeders M.A., Doevendans P.A., Bekkers B.C. Nebivolol: a thirdgeneration p- blocker that augments vascular nitric oxide release.

           Endothelial |32-adrenergic receptor mediated nitric oxide producti on // Circulation.- 2000.- Vol. 102.- P. 677-687.

  1. Cacciatore E, Calabrese C, Varrichi M. The Obsservatorio Geriatrico Campano Study Group. Congestive heart failure and cognitive impairment in older population // J. Am. Ger. Soc- 1998.- Vol. 46 - P. 1343-1348.
  2. Cain B.S., Meldrum D.R., Joo K.S. et al. Human SERCA 2 levels correlate inversely with age in senscent human myocardium // J. Am. Coll. Cardiol.- 1998.- Vol. 32.- P. 458-467.
  3. Ceia E, Fonseca C, Mota T. et al. Prevalence of chronic heart failu re in Southwestern Europ: the EPICA study // Eur. J. Heart Failure.- 2002.- Vol. 4.- P. 531­539.
  4. CIBIS-II Investigators and Committees. The cardiac insuffiency bisoprolol Study II (CIBIS-II): a randomised trial // Lancet- 1999.- Vol. 353.- P. 9-13.
  5. Cheng J.W., Charland S.L., Shaw L.M. et al. Is the volume of distrubution of digoxin redused in patients with renal dysfunction? Determining digoxin pharmacoki­netics by fluorescence polarization immunoassay // Pharmacolotherapy- 1997.- Vol. 17.- P. 584 - 590.
  6. Cioffi G., Stefeneli С Tolerability and clinical effects of carvedilol in patients over 70 years of age with chronic heart failure due to left ventricular dysfunction // Ital. Heart J.- 2001.- Vol. 2 (Suppl 12).- P 1319-1329.
  7. Cleland J.G.E, Clark A.L. Has the survival of the heart failure population changes? Lessons from trials // Am. J. Cardiol.- 1999.- Vol. 83.-P. 1128-1198.
  8. Cleland J.G.E, Cohen-Solal A., Cosin Aguilar J. et al. Management of heart fail­ure in primary care (the IMPROVEMENT of Heart Failure Programme): an internation­al survey // Lancet.- 2002.- Vol. 360.-P. 1631-1641.
  9. Cleland J.G.E, Loh PH., Freemantle N. et al. Clinical trials update from the European Society of Cardiology: SENIORS, ACES, PROVE-Ii; ACTION, and the HF- ACTION trial // Eur. J. Heart Failure.- 2004.- Vol. 6.- P 787-791.
  10. Cleophas TJ. Experimental evidences of selective antagonistic acti on of nebivolol on pi-adrenergic receptors // J. Clin. Med.- 1998.- Vol. II.- P. 2-8.
  11. Cleophas TJ., Niemeyer M.G., Kalmansohn R.B., van der Waal E.E. Drug therapy, nebivolol // Cardiologie.- 2000.- Vol. 7.- P. 1179-1184.
  12. Cline С Heart failure in elderly / In.: Tailoring Heart Failure The rapy. Eds: Willenheimer R., Swedberg K.- London, Martin Dunitz.- 2003.- P. 15-30.
  13. Cohn J.N., Johnson G, Ziesche S. et al. A comparison of enalapril with hydralazine-isosorbide dinitrate in the treatment of chronic congestive heart failure // N. Engl. J. Med.- 1991.- Vol. 325.- P. 303-310.
  14. Coletta A.P., Cleland I.G.E, Freemantle N., Clark A.L. Clinical trials update from the European Society of Cardiology Heart Failure meeting: SHARE, BRING-UP VAS, COLA II, FOSIDIAL, BETACAR, CASINO and meta-analysis of cardiac resynchronisa­tion therapy // Eur. J. Heart Failure.- 2004.- Vol. 6.- P. 673-676.
  15. Cowie M.R., Wood D.A., Coats A. et al. Incidence and aethiology of heart failure: a population - based study // Eur. Heart J.- 1999.- Vol. 20.- P. 421-428.
  16. Ezekowitz M.D., Jalife J. Why is the aging heart prone to atrial fib rillation and what should be done about it? // Dialogues in Cardiovasc. Med.- 2001.- Vol. 6.- P. 112-116.
  17. Ferrari R., Bachetti T, Agnoletti L. et al. Endothelial function and dysfunction in heart failure // Eur. Heart J.- 1998.- Vol. 19 (SupplG).-G.41-G47.
  18. Fisher D., Rossa A., Landmesser U.U. et al. Endothelial dysfuncti on in patients with chronic heart failure is independently associated with increased incidence of hos­pitalization, cardiac transpanta-tion, or death // Eur. Heart J.- 2005.- Vol. 26.- P. 65­69.
  19. Flather M.D., Yusuf S., Kober L. Long-term ACE-inhibitor therapy in patients with heart failure or left-ventricular dysfunction: a systematic overview of data from individ­ual patients // Lancet.- 2000.- Vol. 355.- P. 1575-1581.
  20. Flather M.D., Shibata M.C., Coats AJ.S. et al. Randomized trial to determine the effect of nebivolol on mortality and cardiovascular hospital admission in elderly patients with heart failure (SENIORS) // Eur. Heart J. - 2005.- Vol. 26.- P. 215-225.
  21. Fleg J.L., O'Connor EC, Gerstenblith G. et al. Impact of age on the cardiovascu­lar response to dynamic upright exercise in healithy men and women //J. AppL- 1995.- Vol. 78.- P. 890-897.
  22. Forman D.E., Coletta D., Kenny D. et al. Clinical issues related to discontinuing digoxin therapy in elderly nursing-home patients // Arch. Intern. Med.- 1991.- Vol. 151.- P. 2194-2198.
  23. Ganau A., Saba PS., Roman MJ. et al. Ageing induces left ventri cular concent- cic remodeling in normotensive subjects // J. Hypertens.- 1995.- Vol. 13.- P 1818­1822.
  24. Guidelines for the diagnosis and treatment of chronic heart failure. Task Force for the Diagnosis and Treatment of Chronic Heart Failure, European Society of Cardiology: WJ.Remme and K.Swedberg (Co-Chairmen). // Eur. Heart J.- 2001. - Vol. 22.- P 1527-1560.
  25. Kitzman D., Scholz D., Hagen P et al. Age-related changes in nor mal human heart during the first ten decades of life. Part II (Maturity): A quantitative anatomic study of 765 specimens from suljects 20 to 99 years old // Mayo Clin. Proc- 1988.- Vol. 63.- P 13-146.
  26. Kitzman D.W. Why is diastolic heart failure in older patients the cardiologist's enigma? // Dialogues in Cardiovasc. Med.- 2001.- Vol. 6.- P 995-1003.

   31 Knight E.L., Glynn R.J., Me Intyre K.M. et al. Predictors of decre ased renal func­tion in patients with heart failure during angiotensin-converting  enzyme inhibitor ther­apy: results from the studies ofleft ventricular dysfunction (SOLVD) // Am. Heart J.- Vol. 138 (5Ptl).- P. 849-855.

  1. Lakatta E.G. Cardiovascular aging without a clinical diagnosis // Dialogues inCardiovasc. Med. - 2001.- Vol. 6.- P 67-91.
  1. Lien C.T., Gillespie N.D., Struthers A., Me Murdo M. et al. Heart failure in frail elderly patients: diagnostic difficulties, co-morbidities, polypharmacy and treatment dillemmas // Eur. J. Heart. Failu re.- 2002.- Vol. 38.- P 806-813.
  2. Lye M. Heart failure in the elderly: a diastolic problem? // Eur. J. Heart Failure.- 2000.- Vol. 2.- P. 133-136.
  3. Me Murray J.M., Me Donagh T, Morrison C.E., Dargie H.J. Trends in hospitalisa­tion for heart failure in Scotland 1980-1990 // Eur. Heart J.- 1993.- Vol. 14.- P 1158­1462.
  4. MERIT-HF Study Group. Effect of metoprolol CR/XL in chronic heart failure. Metoprolol CR/XL Randomised Intervention Trial in Congestive Heart Failure (MERIT- HF) // Lancet.- 1999.- Vol. 353.- P. 2001-2007.
  5. Mosterd A., Hoes A.W., de Bruyne M.C. Prevalence of heart failure and left ven­tricular dysfunction in the general population // Eur. Heart J.- 1999.- Vol. 20.- P. 447­455.
  6. Nodari S., Metra M., Dei Cas L. Beta-blocker treatment of patients with diastolic heart failure and arterial hypertension. A prospecti ve, randomized comparison of the long-term effects of atenolol vs. nebivolol // Eur. J. Heart Failure.- 2003.- Vol. 5.- P. 621-627.
  7. O'Keefe S.T., Lue M. Heart failure in the elderly: the same syndro me as in the clinical trals? In.: Me Murray J.M., Cleland J.G.E ed. Heart failure in clinical practice. London: Martin Dunitz, 1996.- P 47-71.
  8. Olivetti G., Melissari M. Capasso I.M. et al. Cardiomyopathy of the aging human heart. Myocyte loss and reactive cellular hyper trophy // Circ. Res.- 1991.- Vol. 68.- P. 1560-1568.
  9. Oxenham H., Young A., Cowan B. et al. Age-related changes in myocardial relat­ed changes in myocardial relaxation using tagged MRI //J. Am. Coll. Cardiol.- 2001. (Suppl F).- P. 37.
  10. Oxenham H., Sharpe N. Cardiovascular aging and heart failure // Eur. J. Heart Failure.- 2003.- Vol. 5.- P 427-434.
  11. Packer M., Bristow M.R., Cohn J.N. et al. The effect of carvedilol on morbidity and mortality in patients with chronic heart failure. U.S. Carvedilol Heart Failure Study Group // N. Engl. J. Med.- 1996.- Vol. 334.- P. 1349-1355/
  12. Packer M., Pool-Wilson PA., Armstrong PW et al. Comparative effects of low and high doses of angiotensin-converting enzyme in hibitor, bisinopril, on mortality, and morbidity in chronic heart fai lure. ATLAS Study Group // Circulation.- 1999.- Vol. 100.- P. 2312-2318.
  13. Packer M., Coats A.J.S., Fowler M.B. et al. for the Carvedilol Prospective Randomised Cumulative Survival Study Group. Effect of carvedilol on survival in severe chronic heart failure // N. Engl. J. Med. - 2001.- Vol. 344.- P. 1651-1658.
  14. Philbin E.E, Factors determining angiotensin-converting enzyme underutilisa­tion in heart failure in a community setting // Clin. Cardiol.- 1998.- Vol. 21.- P 103­108.
  15. Rich M.W., Beckham V, Witttenberg С et al. A multidisciplinary intervention to prevent the readmission of elderly patients with congestive heart failure // N. Engl. J. Med.- 1995.- Vol. 333.- P 1190-1195.
  16. Rich M.W., Me Sherry E, Williford W.O. et al. Effect of age on mortality, hospital­isations and response to digoxin in patients with heart failure the DIG study // J. Am. Coll. Cardiol.- 2001.- Vol. 38.- P 806-813.
  17. Ryden L, Armstrong P.W., Cleland J.G. et al. Efficacy and safety of high-dose lisinopril in chronic heart failure patients at high cardiovascular risk, including those with diabetes mellitus. Re sults from the ATLAS trial // Eur. Heart J. - 2000.- Vol. 21.- P. 1967-1978.
  18. Schmidt U., del Monte E, Miyamoto M.I. et al. Restoration of diastolic function in senescent rat hearts through adenoviral gene transfer ofbarcopllasmatic reticulum Ca (2+) ATPase // Circulati on.- 2000.- Vol. 101.- P 790-796.
  19. Schoolwerth A.C., Sica D.A., Ballerman B. J., Wilcox С S. Renal considerations in angiotensin converting enzyme therapy: a state ment for healhcare professionals from the Counsil on the Kideney in Cardiovascular Disease and the Council for High Blood Presure Ressarch of the American Heart Association // Circulation. - 2001.- Vol. 104.- P. 1985-1991.
  20. Sica D.A. Endothelial cell function: new considerations // Eur. Heart J. Suppl.-2000- Vol. 2 (Suppl. В).- Р В13-В21.
  1. Shibata M.C., Flather M.D., Wang D. Systematic review of the impact of beta­blockers on mortality and hospital admissions in heart Failure // Eur. Heart J.- 2001.- Vol. 3.- P 351-357.
  2. Sohn D., Chai I., Dong-jun L et al. Assessment of mitral annulus velocity by Doppler issue imaging in the evaluation of left ventricular diastolic function //J. Am. Coll. Cardiol.- 1997.- Vol. 30.- P 474-480.
  3. Spina R.I., Turner M.J., Ehsani A.A. Beta-adrenergic improvement in left ven­tricular function by exercise training in older men // Am. J. Physiol.- 1998.- Vol. 274.- P. H397-H404.
  4. Stewart S., Pearson S., Luke C.G. et al. Effects of a home-based in tervention among congestive heart failure patients discharged from acute hospital care // Arch. Intern. Med.- 1998.- Vol. 158.- P 1067-1072.
  5. Stratton J.R., Levy W.C., Cerqueira M.D. et al. Cardiovascular res ponse to exer­cise. Effects of aging and exercise training in healthy men // Circulation.- 1994.- Vol. 89.- P 1648-1655.
  6. Swynghedauw B. Myocardial effects of nitric oxide: what should the clinican remember? // Eur. Cardiologist J.- 2000- Vol. 5.-N 2.-10.01.
  7. The Digitalis Investigation Group. The effect of digoxin on morta lity and morbid­ity in patients with heart failure // N. Eng. J. Med.- 1997.- Vol. 336.- P 525-533.
  8. The SOLVD investigators. Effect of enalapril on survival in pati ents with reduced ejection fraction and congestive heart failure // N. Engl. J. Med.- 1991.- Vol. 325.- P. 293-302.
  9.  Vanhoutte P.M. Ageing and endothelial dysfunction // Eur. Heart J. Suppl.-2002-   Vol. 4 (Suppl. A).- P A8-A17.
  1. Voronkov L., Lipkan N., Gavrilenko T, Mhitaryan L. Nebivolol in chronic heart fail­ure: the effect on systemic inflammation and oxidative stress // Eur. J. Heart Failure.-2003-   Vol. 2.- P. 120.
  1. Wolinsky ED., Smith D.M., Stump ТЕ. et al. The sequelae of hospitalisation for congestive heart failure among older adults // J. Am. Ger. Soc- 1997.- Vol. 45 (5).- P. 558-563.
Передрук матеріалів сайту вітається , при наявності прямого гіперпосилання (hyperlink) без редіректа на http://www.webcardio.org.
Система Orphus Якщо ви знайшли помилку, видiлiть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Теми

 Ваша оцінка нашого сайту нам дуже важлива. Знайдіть нас і тут:

WebCardio.ORG в twitter WebCardio.ORG в FaceBook WebCardio.ORG на Youtoube WebCardio.ORG на Linkedin

ТЕМА ДНЯ 

Исследование FLARE: эффективность катетерной тромбэктомии у пациентов с ТЭЛА промежуточного риска.

В качестве оценки эффективности процедуры авторы анализировали показатели правого желудочка после вмешательства... В качестве оценки эффективности процедуры авторы анализировали показатели правого желудочка после вмешательства... >>>

Суточное мониторирование АД в предикции смерти.

Авторы сравнивали проведение суточного мониторирования артериального давления с офисными измерениями и оценкой АД в клинике... Авторы сравнивали проведение суточного мониторирования артериального давления с офисными измерениями и оценкой АД в клинике... >>>